Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Омбре. Над темрявою і світлом 📚 - Українською

Читати книгу - "Омбре. Над темрявою і світлом"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Омбре. Над темрявою і світлом" автора Лариса Підгірна. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 94
Перейти на сторінку:
рук таверну, а Мартінові мрії розбила вщент.

Доторкнутися до Марго пан Фуа міг лише тоді, коли вона того бажала. А Марго бажала його все рідше і рідше. Інша справа — заїжджі гості, лицарі та заможне панство, яке після кухля-другого кидало на Марго ласі погляди, а в її пазуху — золоті та срібні монети.

Пані Фуа ладнала гостям кімнати, а потім, залишивши чоловіченька унизу, йшла до вельможного панства розважитись. Що вона там з ними витворяла, — Господь їй суддя!

Мартін бажав радше не бачити і не думати про це. Одного разу, п’ятнадцять років тому, такої ж зимової ночі у таверні зупинився якийсь вельможа. Марго довго не виходила від нього. А через кілька тижнів сама прийшла до пана Фуа, вляглася у подружньому ліжку поряд із ним, її законним чоловіком, і запропонувала виконати подружній обов’язок. Зраділий Мартін Фуа не одразу допетрав, що то за ласка така у його дружини. Кохав її півночі. Знову, як вперше, палко притискався до її грудей, намагаючись не помічати її байдужого погляду, і тихо питав: «Чи добре тобі зі мною, любонько?»

«Роби своє діло, йолопе! — промовила вона таким голосом, ніби й не відчувала нічого, ніби й не кохалася з ним, а сіно громадила. — Роби своє діло, сьогодні твій час!».

Мартін не розумів тих слів. Та й не бажав розуміти! Дорвався нарешті, тож на рік наперед треба накохатись! Хто його зна, коли Марго буде ще така добра. А за три місяці по тому став помічати, що його Марго ніби погладшала, ніби ширша стала. Тонка талія почала розпливатися, груди стали ще пишнішими. Фуа зрозумів: Марго завагітніла. Та ось тільки хто батько тієї дитини: він, законний чоловік, чи той пан заїжджий, з котрим його любонька до світанку розважалася?

Коли народилася Жаннет, вже й не вгадував. Нічого у доньці з його породи не було: гостроока, як Марго, а чорнява і носата, як той гість, якого нечистий послав минулої зими. І знову змовчав. Про що ж говорити, коли так лопухнувся з самого початку! Люди ж засміють!

Через якийсь час — Жаннет тоді заледве виповнилося два рочки — сталася ще одна пригода. До них в таверну забрела вагітна злидарка. Вона просила дозволити обігрітися і хоч трохи хліба. Марго виставила злидарку за двері. Він же пожалів її. Дозволив переночувати у хліві. Вранці ж, коли пан Фуа пішов нагодувати свиней, знайшов у хліві ту злидарку мертвою. Вона лежала в калюжі крові, а поряд із нею, на сіні, загорнута в шматок ряднини, лежала новонароджена дівчинка, на диво гарненька і здорова. Біля немовляти примостився здоровенний собацюра. Він облизував дівчинку, грів власним тілом і, угледівши пана Фуа, взявся жалібно скавуліти, немов просив у нього допомоги.

Коли Марго побачила ту оказію, верещала, мов недорізана, проклинала мертву злидарку та її живе байстрюченя, але пан Фуа боявся Бога, — довелося поховати покійну на сільському кладовищі за власний кошт. Дівчинку охрестили і дали ім’я Доріан.

— Йолопе! — голос «любоньки» Марго вивів пана Фуа зі спогадів. — Повитирай ті пляшки від пилюки, вони ж брудні! Ось ганчірка, а он кухлі. Відріж гарний шмат печені, сиру та віднеси тим лицарям, а я подивлюся, що та мала нечупара робить!

— Любонько, ти відправила її вмитися? — здивовано запитав пан Фуа у дружини. — Що на тебе найшло?

— Нічого, — відказала Марго. — Ті лицарі забажали, аби вона повечеряла з ними. Вмила свою пику і одягнулась у щось чисте. Оце треба знайти якусь стару одежину нашої доньки для неї.

— І ти дозволиш Доріан вечеряти з цими вельможними постояльцями? — ще більше здивувався пан Фуа. — Чи ж це чувано, любонько?! Оця приблуда за столом вельможного панства!

— Не базікай! — відрізала пані Фуа. — Мені самій це не до вподоби.

Пан Фуа похитав головою. Такий поворот йому теж не подобався: Доріан байдикуватиме з гостями! Мала повинна розуміти, що живе тут з милості і має заробляти на своє прожиття чесною працею, а не витрішки продавати.

Підхопивши кухлі і пляшки з вином, пан Фуа потупцяв до столу, де сиділи мессір Х’юго і його зброєносець Георг де Гастон.

— Панове лицарі! — вимовив пан Фуа, боязко поглядаючи на інкрустовані дорогоцінним камінням піхви меча Х’юго де Моле. Для Мартіна Фуа цього було вже більше ніж достатньо. — Панове лицарі! — бадьоро проказав він. — Ось чудове бургундське вино! Зараз я принесу вам смаженини, сиру та хліба, а моя дружина підготує для вас найкращу кімнату в таверні! Ви самі переконаєтеся, як у нас гарно приймають заїжджих!

Не дожидаючи відповіді, пан Фуа крутнувся і поспішив до печі. Там, на подушці з тліючого жару, шкварчала свинина — вкрите рум’яною скоринкою м’ясо. Пан Фуа поклав на дерев’яну тацю велику таріль, відрізав чималий шматок смаженого м’яса — таким можна було нагодувати чотирьох, добрячий кусень сиру, паляницю і поніс все те частування лицарям.

Тим часом Марго Фуа, запаливши свічку, піднялася на горище. Там, біля комірчини Доріан, у замкнутій дубовій скрині, що належала колись матері пана Фуа, вона зберігала речі доньки, з яких та вже давно виросла. Відчинила поржавілу колодку, відкинула важке віко і хутко дістала стару спідницю і сіру поношену кофтину Жаннет. Доріан при світлі каганця вмивалася, хлюпала на обличчя крижану воду із щербатого глиняного кухля. Її довге біляве волосся було так-сяк розчесане і наспіх заплетене в косу.

— Досить, шмаркачко! — насмішкувато проказала пані Фуа. — Змиєш усю вроду, і вельможний лицар відмовиться вечеряти з тобою! Ось, вдягайся! Тільки швидко, нечупаро! Маєш щастя, що у мене зараз багато клопоту! Та нічого, я тобі ще покажу, де раки зимують!

1 ... 43 44 45 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Омбре. Над темрявою і світлом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Омбре. Над темрявою і світлом"