Читати книгу - "Вітер часу"

– Хочеш одружитися? – спитав батько.

– Вона ще не розлучилась з чоловіком, він в Англії, – відповів Іван. – Житимемо разом, я її кохаю, вона мене теж.

– Ну, що ж, хай вам щастить, – сказав батько. – Гроші потрібні? Тепер вас двоє.

– Дякую, поки що ні. Іра збирається влаштуватись на роботу у Вроцлаві, вона ж піддана Її Величності.

– А що робитиме?

– Не знаю, вона медсестра за фахом, закінчила медичний коледж. Може і викладати англійську.

– Добре. А діда чому не взяли до нас?

– Не схотів. Каже, що він не п’є і не їсть те, що ви. Крім того йому ліки треба приймати за розкладом. Каже, що прийде восьмого березня, щоб привітати маму. А твої як справи?

– Важко сказати. Ідуть собі. Я тепер не завідувач відділом.

– Чому? Ти ж п'ятнадцять років був завідувачем.

– Часи змінились, разом з ними обставини, навіть люди. Тепер я не відповідаю обставинам.

– Може і ти поїдеш з нами? У Вроцлаві в університеті такі, як ти, потрібні.

– Я не знаю польської.

– Це не обов’язково, будеш викладати англійською, там майже усі студенти її знають.

– Поки що тут є справи.

Андрій Володимирович не став розповідати про кримінальну справу, де він є свідком.

– Ну, дивись. Якщо буде потрібно, скажеш.

Увійшли Марго і Іра, було видно, що вони задоволені одна одною. Андрій Володимирович дістав із шафи чарки, потім пляшку грузинського коньяку. Почав розливати собі, дружині і Ірі. Він знав, що Іван не п’є міцних напоїв.

– Вибачте, я теж не п’ю, – сказала Іра.

Іван з подивом подивився на неї. Він пам’ятав, що на Новий рік вона пила і коньяк, і горілку. Іра вгадала, що подумав Іван.

– Раніше пила, – просто сказала вона, – а тепер, коли ми разом, не п’ю, щоб не виглядати погано: Іван не п’є, а дівчина його вживає.

– А ми выпьемо, – повідомила Марго, – ми вже старі, нам трошки можна. До того ж у нас свято, ви прийшли у гості.

– Добре, – вирішив Іван, – давай, Іро, по одній вип’ємо, треба ж підтримати батьків.

– Отак і втягують батьки дітей до пияцтва, – пошуткував Андрій Володимирович, наливаючи Іванові і Ірі.

Випили, бесіда пожвавішала. Батьки почали розпитувати Іру про її батьків, про те, де вона вчилась. Іван, прислуховуючись, включив телевізор, щоб почути новини. Передавали, що опозиційна партія збирається просунути закон про двомовність.

– Чув, батьку? – спитав Іван. – А ви тут увесь час думали, як зробити, щоб було більше книжок та газет українською.

– До цього, на жаль, не дійшло, люди в Києві мало купують українські книжки. На цілий Петрівський книжковий ринок тільки чотири кіоски, де продають сучасну українську літературу. Зате вдалося на російські фільми поставити титри українською.

– А для чого вони? Хіба хто російської не знає? Краще б російською зробили титри на українські фільми, бо росіяни, кажуть, української не розуміють.

– Українських фільмів нема, тільки російські.

– Ось тобі британській досвід. У Валії, яку у нас називають на російський лад Уельсом, теж усі розмовляли англійською, валійську знали хіба що декілька сотень людей. Але ж, згідно Європейській хартії, змушені були відновлювати валійську мову, почали викладати в школах як предмет, зробили спочатку один валійський телевізійний канал, тепер їх вже декілька. Робили свої фільми і передачі, а титри – англійською, бо англійці валійської не розуміють. А англійські фільми йдуть на англійських каналах, без титрів, і так усі розуміють. Щоб люди вивчали валійську, розмовляли нею, службовцям доплачують до зарплатні, чому б не вивчати? Тепер вже більшість валійців знають валійську мову. І пісні нею співають, до речі, дуже схожі на українські.

– Але ж там це зверху робилося, – сказав Андрій Володимирович, – а у нас, навпаки, зверху насаджують російську.

– Якщо народ хоче, щоб Україна залишилась українською, а не російською, треба діяти знизу. Ну, хто нам забороняє розмовляти тільки українською? Читати тільки українські книжки і газети, не купувати російські? Видавничий бізнес відразу перебудується, почне видавати те, що купують. Принципово не дивитись іноземні фільми, якщо вони не дубльовані українською. А росіян не треба примушувати вчити українську або розмовляти нею. У них є своя чудова література, ментально близькі їм фільми. Хай розвиваються у своєму середовищі. Мені ж ніхто не наказує в Англії розмовляти англійською або в Польщі польською. Я сам це змушений робити, як, наприклад, в Росії я розмовляю російською. А якщо наш народ не хоче своєї мови, то тут нічого не вдієш. І та купка патріотів з жовто – блакитними прапорами, що стоять біля міністерства культури або адміністрації президента, нічого не зробить.

Так вони розмовляли до сьомої години, поки не стемніло. Діти пішли, а Марго спитала чоловіка:

– Ну, як тобі Іра?

– Ніби то нічого, наша людина. В усякому разі стосунки у неї з Іваном добрі.

– Мені вона сподобалась. Але ж була одружена майже два роки, а дітей чомусь немає.

– В Англії дітей рано не заводять, влаштуватися спочатку треба.

– Ну, дай Боже, – сказала Марго, – так хочеться, щоб усе было добре.