Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пам’ять крові 📚 - Українською

Читати книгу - "Пам’ять крові"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пам’ять крові" автора Юрко Вовк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 51
Перейти на сторінку:
у його помутнілі від старості очі, ніби звернені поглядом у самого себе, і той монотонно вів перелік своїх злочинів на тій «війні у війні», про яку аргентинський журналіст до того нічого не знав.

Після кожної такої зустрічі з журналістом Левон Красніцький відчував якесь дивне полегшення, як усвідомлення того, що шлях, який потрібно було пройти з неймовірно важкою ношею, скоротився ще на якийсь відтинок. Щоразу він відгортав у глибини пам’яті вже розказане, як перегортають прочитану сторінку, не збираючись знову до неї повертатись. Та вечорами воно знову поверталось до нього, як та іграшка «іван-покиван», яку неможливо покласти, і все починалось спочатку.


– Стояти!

З-за дерев на узлісся вийшли двоє в одностроях і навели на Левона автомати.

– Хто такий? Звідки йдеш?

Незнайомці розмовляли польською, і в Левона трохи відлягло від серця. Видно, він таки потрапив до тих, до кого прямував.

– Я Левон Красніцький, зі світлинської самооборони. Мені вдалось врятуватись після нападу української партизанки на нашу пляцувку.

Незнайомці переглянулись, і один із них кивнув Левонові, щоб той підійшов.

– Іди за нами. У штабі все розкажеш.

Левон втікав зі Світлина, як сполоханий заєць, у якого не вцілив мисливець. Хоча ні, попри страх і безвихідь, у голові світліла рятівна думка, яка додавала йому сили: Ларко відпустив його.

Добре знайомими місцинами Левон оминув село і перевів подих лише за пагорбами між ним і хутором Війтова Воля. Першою думкою було йти туди, до батьків, але він майже відразу її відкинув. Левон не хотів наражати їх на небезпеку. Та й що б він сказав батькові на оте його запитання «Чи тільки палиш, чи вже й убиваєш, сину»?

Рішення іти в Батин прийшло після згадки про крайовців, які, за словами Сліви, недавно прибули туди із заходу. «Чи вдалось врятуватись поручнику?» – подумав Левон. Він раптом усвідомив, що не має до Юзефа Сліви ні жалю, ні співчуття.

Високий чоловік, який назвався Ґжеґожем Гвіздом, довго розглядав Левона, якого привели у штаб загону Армії Крайової, ніби ніяк не міг згадати, бачив він його десь чи ні.

– То ти кажеш, що тобі вдалось вирватися з оточеної бандитами пляцувки? Як то було?

– Я добре знаю село, – впевнено мовив Левон. – Та й ніч була, пощастило…

– Ти мешкав з капралом Лабою? – ніби ствердив ґжеґош Гвізд.

– Ні, – похитав головою Левон, – в іншій хаті. З Войцехом Шихом.

– Їм не так пощастило, – з притиском мовив крайовець. – І Лаба з його людьми, і Ших загинули.

Левон здвигнув плечима. Йому було все одно, повірить той Ґжеґош чи ні.

– То я винний, що лишився живий?

Гвізд почав знову розглядати Левона.

– До нас потрапив випадково, чи знав, де ми є?

– Кілька днів тому поручник Сліва сказав мені, що ви прибули в Батин звідкись із заходу.

– Поручник теж убитий. Тож немає кому підтвердити, правду ти кажеш чи брешеш.

Крайовець скептично посміхнувся.

– Зрештою, то не має значення. Ми вирушаємо на схід, у Галіцію. Підеш з нами, а там побачимо…

Перш ніж совєти витіснили гітлерівців з Галичина, загін Гвізда кілька місяців мандрував західними повітами Львівщини і Тернопілля, виконуючи, як наголошував його очільник, завдання центру. Здебільшого ці завдання були зведені до знищення сіл і хуторів, на які вказувала місцева польська самооборона. Ґжеґош Гвізд наблизив Левона до себе, і під його пильним оком він здійснював, як той любив казати, «акти справедливої відплати». Тобто вбивав українських селян, спалював їхні обійстя, грабував майно. Його жертв ставало дедалі більше, і зрештою вони перетворились у його уяві на якусь примарну субстанцію з викривленим від жаху посинілим обличчям задушеної ним у Мирівці жінки, яке ввижалось ночами і забирало останні душевні сили.

Усе змінилось, коли загін Гвізда отримав завдання прибути до вже звільненого совєтами Львова і влитись у підрозділи Армії Крайової, які з дозволу нової адміністрації почали виконувати в місті функції міліції. Виявлених українських патріотів вони здебільшого самі не карали, а передавали совєцьким органам. Однак такі самостійні дії своїм тимчасовим поплічникам, які вже було намірились втілювати в життя ідею відродження польського Львува, нові господарі дозволили ненадовго. Незабаром почались арешти очільників місцевих загонів АК і польських активістів. Ставало зрозуміло, що нові окупанти, як до того і попередні, будуть жорстоко придушувати будь-які прояви відродження тут Жечі Посполитої.

Якось непомітно Левон зблизився зі Ґжеґошем Гвіздом. Можливо, тому, що вони обидва втратили зв’язок зі своїми родинами. Не зв’язок у сенсі віддаленості від рідної домівки, а оту душевну близькість, яка об’єднує батьків і дітей. Левон відчував, що Красніцький-старший якось внутрішньо відсторонився від нього, що

1 ... 43 44 45 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пам’ять крові», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пам’ять крові"