Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Свята Марійка 📚 - Українською

Читати книгу - "Свята Марійка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свята Марійка" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 115
Перейти на сторінку:

Андрійчик не міг повірити у своє щастя. Наталчина голова була у нього під підборіддям, і він насолоджувався-вдихав п’янкий аромат від її волосся, дивився на опущені вії, на уста, на шийку, ще нижче – де у трішки завеликому декольте біліли маленькі груди.

Умирав…

Після танцю повів назад на своє місце, але не так, як інші хлопці, а тримаючи за руку.

Уже й пора було відпускати, а він – не смів, чекав, коли вона прийме свою, сама.

І вона відпустила. Відвернулася від Андрійчика і сміялась, щось розказуючи дівчатам.

Він тепер далеко не відходив, стояв поряд. І коли заграла весела пісня, пішов у танець.

– Ти що це, ей?! – перегукував музику Максим. – Накинув на Наталку оком? Гляди, за нею Денис давно вже упадає! Вони давно вже зустрічаються! Хіба не знаєш?

Андрійчик тільки посміхнувся на те:

– А я давніше!

– Коли давніше? Може, ще в садочку? Сподобалась Наталка, зізнавайся?

Мовчав…

Ось знову заграло. Олександр Малінін співав: «Как упоительны в России вечера». Андрійчик не спускав очей із Наталки. А вона – кружляла у танку із кимось іншим – не із Максимом, не з Денисом, не з ним. Але хай собі – не з ним – думав Андрійчик, аби тільки не з Денисом.

А той, здавалось, і не дуже й журився за Наталкою, він тепер стискав у обіймах якусь яскраво нафарбовану дівицю у міні-спідниці та колготках в сіточку.

– Приїжджа, з міста, – раптом гаряче шепнув йому на вухо Максим. – Вона віддається за шоколадку, ти як?

– Що – як? – ніби не зрозумів Андрійчик. Думав, що Максим від нього відчепиться.

– Ти що, не хочеш побути наодинці з доступною дівкою? Ти ж щойно з армії повернувся!

– Та ні…

– Як знаєш, бо я – після Дениса.


Андрійчик ледве дочекався кінця пісні, підійшов упритул до Наталки:

– Можна я проведу тебе сьогодні додому?

– Я ще не йду, рано! – усміхнулася Наталка. – Це ж випускний, усі будуть танцювати аж до ранку. Та й треба ж сонце зустрічати!

– А можна, я з тобою? – сказав щось аж надто сміливе. Дурне!

– Можна! – дівчина пустила бісики очима, пхикнула – але він бачив, що незлобливо.

Цією обіцянкою Андрійчик і втішився. Пам’ятав про «доступну дівку», набрався сміливості і не відходив тепер ні на крок від Наталки, не спускав із неї очей. Помічав, що її це тішить – інші дівчата позирали із заздрістю.

Та й Денис із Максимом зникли, вони більше так і не з’явилися біля школи.


Сонце розірвало пелену ночі раптово.

– На гірку! Ходімо на гірку зустрічати сонце! – кричали випускники.

І втомлена класна керівничка, очоливши своїх колишніх учнів, построїла їх у шеренгу, аби повести асфальтовою доріжкою геть зі школи.

– Я дуже втомилася… – Наталка зняла із ніг туфлі й стала босими ногами у холодну й зарошену траву. – Я нікуди не піду!

– Так не можна, – захитала головою вчителька. – Це ж зустріч сонця! Її ніяк не можна пропустити!

– Чому?

– Бо… Бо це така давня традиція! І ще є повір’я – із ким зустрінеш схід сонця, із тим ще не раз потім зустрінешся, матимеш спільну долю! А ми ж хочемо й надалі зустрічатися, бути друзями, підтримувати одне одного в житті?

– Хочемо! Хочемо! Аякже! – кричали збентежені випускники. – Ходімо скоріше, бо сонце вже ось-ось покажеться! Ходімо з нами, Наталко!

– Ні, я краще піду додому… Андрійчику, ти не бачив Дениса?

– Не бачив…

– Куди ж це він подівся…


Ось так вони і йшли разом, у перших променях її першого сонця.

Хоча… Вона уже зустрічала сонце із Денисом, майже.

Вони давно вже зустрічалися, кілька разів стояли під вербами – аж до ранку. Цілувались…

А тепер її вів Андрійчик.

Наталка йшла – й байдуже, чи йде там хтось поряд із нею, чи вона сама. Утомлена, ноги збиті в кров – через нові туфлі та через танці.

Сонце підіймалося все вище, вище…

– Знаєш, а я вже й шкодую, що не пішла разом з усіма – капризувала Наталка. – Це все через тебе!

– Через мене…

1 ... 43 44 45 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свята Марійка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свята Марійка"