Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Домбі і син, Чарльз Діккенс 📚 - Українською

Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Домбі і син" автора Чарльз Діккенс. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 298
Перейти на сторінку:
Уолтер, і боїться заходити!

- Хто? - здивувався містер Домбі.- Що це значить? У чім справа?

- Уолтер, тату! - боязко повторила Флоренс, зрозумівши, що занадто по-панібратському звернулася до батька.- Той, хто знайшов мене, коли я загубилася.

- Це вона про молодого Гея, Луїзо? - спитав містер Домбі, суплячи брови.- Ця дитина щось надто галаслива стала. Навряд чи то Гей. Піди, прошу, подивися.

Місіс Чік вибігла в коридор і повернулася зі звісткою, що то й справді прийшов молодий Гей у супроводі якоїсь чудної на вигляд особи, і що молодий Гей не наважується ввійти, поки містер Домбі снідає, а почекає, коли містер Домбі дозволить потурбувати його.

- Скажіть, хай заходить негайно,- звелів містер Домбі.- Ну, Гею, у чім там справа? Хто вирядив вас сюди? Хіба не можна було послати когось іншого?

- Вибачте, сер,- відповів Уолтер.- Мене ніхто не посилав. Я сам насмілився приїхати. Сподіваюсь, ви даруєте мені цю сміливість, довідавшись про причину.

Але містер Домбі, не слухаючи його, поривався зазирнути йому за спину, наче той був стовпом на дорозі.

- Що це? - сказав містер Домбі.- Хто це? Я гадаю, ви помилилися дверима, сер.

- О, перепрошую, дуже, що я не сам, сер,- поквапився пояснити Уолтер,- але це... це капітан Катл, сер.

- Уол-ре, хлопче мій,- грудним голосом прогудів капітан,- тримайся!

І в ту ж мить, ступивши крок наперед, виніс на огляд присутніх свій обширний синій костюм, свій знаменитий комір та свій гулявий ніс у повній красі і, чемно привітавши своїм гачком дам, зігнувся в поклоні перед містером Домбі з вощеним капелюхом у руці й свіжовитисненим червоним екватором круг голови.

Містер Домбі з обуреним подивом глянув на цю з’яву, самим своїм виглядом мовби закликаючи й дам до протесту. Маленький Поль, що ввійшов слідом за Флоренс, сахнувся до міс Токс, коли капітан почав вимахувати своїм гачком, і став в оборонну позицію.

- Ну, Гею,- мовив містер Домбі,- то що ви мали мені сказати?

Капітан знову, наче як вступ до розмови, що не могла не задовольнити обидві сторони, повторив: «Тримайсь, Уолтере!»

- Боюся, сер,- почав Уолтер, тремтячи й потупивши очі,- що я допустився великої сміливості, приїхавши сюди. Надто великої сміливості. Але й приїхавши сюди, я навряа чи наважився б просити зустрічі з вами, якби міс Домбі не перестріла мене і...

- Ну? - сказав містер Домбі, спостерігши, що він глянув на Флоренс, і мимоволі насупився, коли дівчинка усмішкою підбадьорила хлопця.- Далі! Далі, прошу!

- Так, так,- вкинув капітан, уважаючи за обов’язок чемності підтримати містера Домбі.- Добре сказано. Далі, Уол-ре!

Погляд, кинутий містером Домбі в знак подяки за підтримку, мусив був спопелити капітана. Але той, безневинно примруживши око, порухом свого гачка пояснив містерові Домбі, що хлопець, мовляв, трохи ніяковіє та незабаром підбадьориться.

- Справа, що привела мене сюди, цілком приватна й особиста, сер,- затинаючись, вів далі Уолтер,- і капітан Катл...

- Тут! - гукнув капітан, запевняючи, що він напохваті і на нього можна звіритись.

- Старий друг мого бідного дядька й чудова людина, сер,- Уолтер підвів благальний погляд, немов заступаючись за капітана,- ласкаво запропонував поїхати зі мною, у чому я ніяк не міг йому відмовити.

- Ще б пак,- самовдоволено озвався капітан.- Чого відмовлятися? Далі, Уол-ре!

- І ось, сер,- Уолтер зважився нарешті дивитися в очі містерові Домбі й відчайдушно - бо дітись було вже нікуди - повів далі: - ось я й прийшов разом з ним, сер, сказати, що мій бідний дядько в надзвичайно скрутному становищі. Його торгівля поволі занепала, і він не може сплатити векселя, він мучився цією думкою вже багато місяців, про що я дуже добре знаю, сер, а зараз у нього сидить судовий маклер, і він ризикує втратити все своє майно, а це розіб’є йому серце. І якби ви, сер, здавна знаючи дядька як поважну людину, ласкаво допомогли б йому в його біді,- ми б вам повік не надякувалися, сер.

Сльози бриніли в Уолтерових очах, та й у Флоренс теж, і батько її це помітив, дарма що дивився, здавалось, тільки на Уолтера.

- Сума дуже велика, сер,- сказав Уолтер,- понад триста фунтів. Дядька це нещастя зовсім приголомшило, йому так тяжко, але зарадити чимсь він не може. Він не знає навіть, що я у вас. Ви, напевне, захочете знати, сер,- по короткому ваганні додав Уолтер,- чого саме мені від вас треба. Правду сказати, я й сам не знаю. У дядька є крам, на який - можу ручитись - не накладено арешту за інші борги, та ось і капітан Катл може з свого боку поручитися за нього. Я... я не хотів би про це... про мою невелику платню... але якби ви дозволили... підсумувати... авансом... дядько... ощадливий... чесний старий чоловік, сер.- По цих уривчастих фразах Уолтер замовк і понуро стояв перед своїм патроном.

Визнавши, що настала слушна хвилина для демонстрації скарбів, капітан Катл підійшов до столу, повідсовував чашки, звільнивши місце коло ліктя містера Домбі, видобув з кишені свій срібний годинник, готівку, чайні ложечки й щипці для цукру і, поклавши все це купкою, щоб надати якомога вартіснішого вигляду, виголосив таку промову:

- Півбухана краще ніж зовсім без хліба, і це ж стосується і крихт. Тут - небагато. Можна додати річний прибуток у сто фунтів. Якщо є на світі людина, напхана знанням, то це - старий Сол Джілс. Якщо існує хлопець, що обіцяє...- капітан пригадав принагідну цитату: - ...текти молоком і медом,- то це його небіж.

І, ставши назад на своє місце, капітан почав пригладжувати свої розкуйовджені кучері з виглядом людини, що успішно довела до кінця нелегку для виконання роль.

Коли Уолтер замовк, очі містера Домбі спинились на Полеві. Хлопець, бачачи, що сестра його похнюпила голову і тихо плаче, перейнявшись чужим нещастям, підійшов до неї й намагався заспокоїти її, виразно поглядаючи то на Уолтера, то на батька. Вислухавши промову капітана Катла з поблажливою байдужістю містер Домбі знову втупив очі в сина і кілька секунд мовчки й пильно дивився на нього.

- Чому він заборгувався? - спитав містер Домбі.- Хто давав позичку?

- Він не знає,- відповів капітан, кладучи руку Уолтерові на плече.- Знаю

1 ... 43 44 45 ... 298
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Домбі і син, Чарльз Діккенс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Домбі і син, Чарльз Діккенс"