Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Межі пристойності, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

1 633
0
27.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Межі пристойності" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 261
Перейти на сторінку:

— Що трапилось? — Артур зблід, побачивши Злату, в якої через бинти проступала кров. Він хотів наблизитись, але вона підняла ліву руку, даючи зрозуміти, що не варто наближатися до неї. Артур зупинився. Що ж Стелла Аркадіївна могла їй такого сказати? Матвій і Жанна здивовано перезирнулись, але нічого не сказали.

— Я впала…

— Впала, — кивнула Жанна, зав'язуючи бинт на нозі подруги. — До неї собакЕн кинувся ластитись, а Злата злякалася, перечепилась через пакет і впала. От, тепер має цяцьки. Накрився наш Апельсин...

— Я… — почала Злата потім зітхнула. — Вибач.

— Та що вже… На, хоч води попий, — Жанна простягнула їй пляшку.

Поскладавши всі свої покупки в багажник, вони поїхали в пансіонат. Жанна і Матвій розмовляли всю дорогу на різні теми, намагалися втягнути у свій діалог Артура і Злату, котрі ніяк не хотіли залучатись. Були похмурі і мовчазні.

Коли вони приїхали, тривав обід. Злата, вискочивши з машини, одразу ж пішла нагору. Одягла довгі штани й футболку з довгими рукавами. Їсти вона не хотіла. Нервове напруження знищило апетит. Коротко відмовившись від обіду, Злата пішла в спальний корпус робити начерки малюнків на сходах, щоб хоч якось відволіктися від думок про Артура і Бріту.

Про те, що якщо він одружиться з Брітою, то переїде жити до Європи і залишить назавжди Україну. Він — програміст, безперечно, хороший програміст, а це означає, що знайти роботу для нього не проблема. До того ж, він і так вже там працює.

Малюнок… треба зосередитись на малюнку. Це мали бути виноградні лози з пишними ґронами винограду. Так вирішила Ніла. Виноград…

Привезені портьєри Жанна одразу занесла до пральні. Дві з чотирьох вона закинула в пральну машинку, і та ретельно крутила барабан, звуки якого долинали до Злати.

Закінчуючи начерк на першій стіні, відчула потилицею погляд. Озирнулась. Артур. Він стояв, спершись плечем об стіну, склавши руки на грудях і дивився на неї.

— Артур?.. Чому ти тут, а не в їдальні?— запитала вона.

— Нема апетиту, — вимовив він сухо.

— Ти… мене відволікаєш…

— Злато, я хочу знати, що такого сказала тобі Стелла Аркадіївна, що ти мене уникаєш.

Злата завмерла. Звідки він знає?

— Чому ти вирішив, що вона щось сказала?

— Вчора ввечері ти поводилася по-іншому. Мені здалося, що наша симпатія взаємна, а сьогодні...

— Тобі здалося… — Злата вимовила ці слова і відчула, як похололо у неї все всередині. — Я рада була тебе зустріти після цих років, але… це абсолютно ні до чого…

— Чому?.. Чому ти так вирішила? Ти ж мене не знаєш.

— Ти мене — теж, — вона зробила над собою зусилля та змусила себе повернутися і поглянути на Артура. На пару секунд. Так, щоб він не встиг розгледіти страх за те, що вона робить зараз з ними обома.

Він стояв на тому ж місці, в тій самій позі, і дивився на неї.

— Мені шкода… — додала Злата і пішла до іншої стіни робити начерк. Хай він піде, бо надовго її не вистачить...

— Злато, — він піднявся до неї на сходи і став поруч.

— Будь ласка, не треба… — вона відвернулася. Її тіло реагувало на присутність чоловіка, серце вистрибувало з грудей, і руки починали тремтіти, тепло розливалося всередині живота.

— Якщо ти зараз скажеш мені все це, дивлячись в очі — я обіцяю, що піду і більше ніколи тебе не потурбую. Зникну з твого життя.

— Артуре… — Злата відчула як з очей потекли сльози. Вона тремтіла. Повторити це вона не могла.

— Що вона тобі сказала? — він підняв її заплакане обличчя за підборіддя й наблизився так, що вони відчували дихання одне одного.

Злата почувалася розбитою. Погано спала, нічого не їла, дізналася, що він має стосунки, поїздка, той пес, переляк, вона подерла ногу й руку, а тепер… Той, хто їй неймовірно подобається, і з ким вона хоче й не може бути, стоїть поруч і ВИМАГАЄ повторити те, на що вона ледь знайшла сили першого разу.

— Бріта… — ледь чутно вимовила вона.

— Бріта? — перепитав Артур. — Що Бріта?

— Твоя наречена в Голландії…

Напруга зійшла з лиця Артура. Він перевів дух, погляд став м'якший і, взявши лице Злати в долоні, він спокійно сказав:

— В березні Бріта вийшла заміж за свого першого чоловіка. А Я — НЕОДРУЖЕНИЙ, і я ні з ким не зустрічаюся. Доля готувала мене до зустрічі з тобою, дала багато неприємних уроків. Я їх засвоїв, і зробив роботу над помилками. І зараз я вільний і відкритий. Для тебе, Злато. Тільки для тебе…

— … — Злата не могла говорити, лише тихі схлипи виривалися назовні. Артур витер їй сльози і притулив до себе. Її руки несміливо лягли на його талію.

— Треба говорити, Сонечку. Не можна мовчати й з'їдати себе. Треба говорити, запитувати, пояснювати. Тільки не мовчати. Не роїти в собі сумніви й непорозуміння. Ти права. Ми ще не дуже добре знаємо одне одного, тому нам потрібно говорити… Дуже-дуже багато говорити. Домовились?

Артур говорив все це, гладячи їй голову й спину, притуляючись щокою до русявого волосся, що пахло фруктами. Злата кивнула, не відхиляючись від його грудей. Вона фізично відчувала, як з її плечей зник тягар, що гнітив її з самого ранку. Бріта була в його житті. Вже нема. Чи знала про це Стелла Аркадіївна? Напевно, що знала, але не сказала…

1 ... 43 44 45 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межі пристойності, Лана Вернік"