Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

    Серце вже в горлі стукало, а мислити раціонально заважав алкоголь. Проте мене щось явно штовхало слідом за ним. Пхало прямо в спину. Як дурепа, я вирішила, що наговорила не просто зайвого. Здається, мої слова перейшли незримі межі. Відмітку, за яку не заходив ніхто з його друзів і знайомих.

    — Це виключено, ma Bella, — Берні і слухати нічого не хотів. — Він тоді точно нам яйця відірве. Це закритий захід. І там не особливо частують красивих дівчат, що випили. Вас з Кімберлі...

    — Та пішов ти, Берні! — Кім уперла руки у боки і холодно продовжила: — Ми ж не на гонщиків вішатися туди їдемо. Що за нісенітниця?

    — Котенятко! Це шосе шістдесят шість, — Вальтер осік Кім, але я втрутилася:

    — Просто поїхали, і крапка!

    Всередині все кричало, що мій довгий язик міг стати причиною катастрофи. Як би я сиділа спокійно в кампусі, якщо на обличчях хлопців читався такий переляк?

    — Гаразд! Погнали! — Рікардо кивнув у бік парковки, і чомусь дуже дивно мене оглянув і додав:

    — Тримайся поряд з Кім! Не відходь нікуди від неї!

    Я кивнула, а Кімберлі потягнула мене за руку крізь натовп. Нахилившись до неї, я швидко запитала:

    — Куди ми їдемо?

    Дівчина стиснула губи, але все-таки відповіла:

    — Шосе шістдесят шість. Це траса для перегонів і дрифту. Дуже... специфічне місце. Тепер ясно чому вони злякані.

    — Небезпечне? — уточнила, хоча і сама розуміла, що так.

    — Настільки, щоб не їздити туди самостійно.

    Якби я випила менше, то змогла б осмислити усю дурість своєї витівки. Навіщо знадобилося їхати в подібне місце мені, не розуміла схоже і Кімберлі. Дівчина все більше хмурилася. Її взаємні погляди з Вальтером насторожували. І мені б прислухатися до голосу розуму! Адже це він нашіптував влаштувати суперечку, а тепер кричав на задвірках, що потрібно б знову включити мозок.

    Перші плоди імпульсивного рішення, пришли з висновком про власну дурість. Я ледве доїхала в такому стані до покритого таємницями шосе. Слід зазначити, що ми і справді дісталися до траси. Ось тільки їхали до неї не менше години. Що не дивно, адже шосе шістдесят шість знаходилося за досить широкою лісосмугою на півдні від Вест-сайда.

    Як тільки я злізла з мотоцикла, відразу захотілося схопити Рікардо і прохати відвезти мене назад в місто. Кім не збрехала ні словом. У такому місці я б ні за що не прогулялася самостійно.

    Імпровізована стоянка нагадувала трибуни стадіону. На невеликому острівці розташувалися десятки транспортних засобів від габаритних позашляховиків до таких же байків, як у хлопців. Якщо зібрання студентів я сприйняла, як адекватний кемпінг, то подібне місце нагадувало збори фанатів на рок фестивалі.

    Музика гриміла настільки голосно, що довелося кричати на вухо Кім, щоб дівчина мене розчула.

    — Це легально? — подібне питання закономірне.

    Хотілося знати, чим я можу закінчити, якщо сюди нагрянуть копи.

    Кім з тривогою оглянула мене, а схопивши під лікоть, потягнула ближче і відповіла:

    — Ні! Поводься максимально тихо, Кеті. Схоже навіть я не розумію, що відбувається!

    По тілу прокотилася хвиля холодного тремтіння. Я замерзла так нестримно, що відчула, як звело щелепу. Природно, що це не легально! І звичайно ж тут дійсно небезпечно!

    — Тоді навіщо він поїхав сюди? — стиснувши руку Кім, я нарешті, помітила Леонарда.

    До нього швидким кроком і крізь щільний натовп, очевидно п'яних людей, йшли Вальтер і Берні. Рікардо залишився з нами, але стояв мовчки і дуже пильно намагався стежити за обстановкою. 

    — Тоталізатор, Кеті, — дівчина не хотіла відповідати. Я бачила, як вона побоювалася моєї реакції. — Хлопці завжди уникали цього місця. Брали участь тільки в перевірених перегонах з адекватними супротивниками. Але тут... Тут немає правил, Кетрін. А від кинутого виклику відмовитися не можна. Схоже хлопці міцно вляпалися.

    Я спохмурніла і все одно не розуміла, чому вони приїхали. Чому не відмовилися? Навіщо цей псих припхався сюди, знаючи що це за місце?

    Відповідь знайшлася швидко. Мислення, хоч і п'яне, але запрацювало. Їх виключать, якщо вони схоплять судимість. Тоді і про інтернатуру можна забути.

    Тримаючись поряд з Кім і Рікардо, я набралася хоч трохи сміливості, і спробувала йти не оглядаючи все, як здичавіла. Якщо не можна привертати увагу, то мій шокований погляд видав би з головою.

    Ми рухалися далі крізь натовп. У якийсь момент довелося розштовхувати людей, щоб підійти ближче до шосе. Коли я зрозуміла, що дорога не освітлюється зовсім, і тягнеться між лісопосадками, стало дійсно страшно.

    Це ж самогубство! Як можна влаштовувати перегони тут?

    Мабуть можна, якщо прямо на дорозі стояла купка психів на чолі із спадкоємцем Аль Капоне. Інакше я не могла назвати чоловіка в довгому білому пальто. Він махнув рукою і поманив когось. З натовпу поруч показалася дівчина. Вона ліниво підійшла до чоловіка і зняла куртку.

    — Що відбувається? — цього разу я звернулася до Рікардо.

    Хлопець виглядав блідим, якщо не сказати переляканим.

    — Сліпе жеребкування, ma Bella, — його відповідь не несла для мене ніякої інформативності.

    Я втупилася на Ріка, і він нарешті, пояснив нормально.

    — Кожному з гонщиків команд зав'яжуть очі. Той, хто зуміє на ходу вирвати з руки дівчини хустку — вибирає супротивника і час першої гонки.

    — Як це зав'яжуть очі? — кров відринула від обличчя.

    Я в німому жаху уловила, як знайомий байк загальмував поряд з чоловіком у білому. 

    — Рікардо! Він же не... — схопила хлопця за лікоть і ледве упоралася з переляком.

    — Заспокойся! — мексиканець грубо осік мене. — Виходу немає. Якщо Лео відмовиться, завтра ж усіх нас заарештують за участь в несанкціонованих перегонах!