Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

    Після декількох чарок спиртного, я відчула, як відпускаю усі тривоги разом. Правду говорять, що випивка затьмарює розум. Вона змусила відпустити контроль, вселивши відчуття абсолютної байдужості до реальності. Стало легко посміхатися, простіше бути собою, впали усі маркери тривоги і обережності. Я стала Катею Шевченко в компанії незвичайних іноземців. Запитай хтось ще рік тому, чи хотіла б я ось так сидіти на пляжі за тисячі кілометрів від домівки, я б покрутила пальцем біля скроні.

    Тоді мій світ іменувався чиїмсь ім'ям. А зараз він став моїм повністю.

    За спиною гудів натовп, грала музика, молодь відпочивала. Деякі розбивалися на парочки і гуляли уздовж берега, але більшість обсіла цілими компаніями острівці біля тентів. Я і не помітила, як сама почала голосно сміятися, грати у безглузді і мало не дитячі ігри.

    Але в якийсь момент реальність змінилася. Я її помітила. Леонард з'явився так само несподівано, як і пішов. Пройшло вже декілька годин, за які ми з Кім встигли добряче захмеліти. Вальтер передбачливо забрав стратегічний запас текіли, що залишився, але виявилося пізно. Адже, зустрівши похмурий погляд Лео, мені зовсім не сподобався його вираз обличчя.

    Він знову злився. Я сіла зручніше, схрестила руки на грудях, але так і завмерла з думкою, що веселощі закінчилися. Я не могла зрозуміти цю людину! Не могла! Прямо зараз він дивився на мене так, ніби я вчинила жахливу дурість, випивши декілька чарок текіли.

    І такий зневажливий погляд з усмішкою на обличчі я спостерігала у виконанні полігамного самця? Чи пристало саме йому поводити себе так? Злитися на те, що ми з Кім випили. Навіть Вальтер не дозволив собі подібного!

    — Гаразд! Потрібно розрядити обстановку, — Кім перша відчула напругу. — У що зіграємо?

    — Котенятко, я втомився. Давайте краще поїмо м'яса і овочів. Піду гляну, як там вони, до речі! 

    Вальтер швидко піднявся і став біля барбекю.

    — Де шлявся так довго? Шукав нову жертву для гарячої нічки? — Рікардо похмуро стрельнув поглядом в Лео.

    Усмішка сама торкнулася обличчя. Я потягнулася за содовою, чекаючи нового витка соромітностей у виконанні Лео. Дивно, але він мене здивував.

    — Поговорив з хлопцями з потоку кардіологів. Боюся, з ними мені гаряча нічка не світить.

    — Ще не вечір, — я навмисно підколола його. Так і підмивало провчити не лише Розмарі, але і того, хто змусив дівчину влаштувати спектакль через свою полігамність. — Кандидатур багато. Правда мені їх вже шкода. У тебе подружка дуже неадекватна особа.

    Звичайно ж, усе це я висловила прямо в обличчя, а слідом відкрила прокляту пляшку. Кришка ніяк не піддавалася. А може це просто я, з такою силою її стискала, що та чинила опір.

    Завжди знала, що мені не можна пити. Як тільки я випивала хоч краплю спиртного, говорила все прямо і в лоб. Все-таки, ми не маленькі діти.

    Леонард плавно склав руки на грудях, а до мене дійшло, що не потрібно дивитися на поганих хлопчиків в нетверезому стані. Прокляття, він дійсно виглядав занадто сексуально. Тим більше, коли на його шкірі грали тіні і світло від вогнищ, прекрасно виділяючи біцепси на руках. І ця безглузда майка. Вона ж нічого не прикривала, а навпаки тільки знущалася з моїх очей. Я прилипнула поглядом до масивної шиї хлопця, і краще б нижче не дивилася. Крізь білу тканину проступало чорне татуювання пащеки дракона. Правда у цей момент, я знайшла її дико привабливою. Хотілося вивчити стиль художника досконально, і бажано руками.

    Відчувши, як дихання стає важким, я підняла погляд вгору і пропала. Леонард не менш хижо оглядав мене. Відверто. Жадібно, і навіть нахабно.

    — Здається, я вже знайшов, — усмішка торкнулася його пухких губ так само легко, як він вимовив подібне.

    — Можеш чалити у бік чергової хвойди, — я уперше так зло відповіла на відкритий флірт.

    Всьому виною, що я занадто сильно обпеклася таким самим полігамним самцем.

    — Воу-у-у!! Ви чого? — Берні приголомшено подався вперед, але Леонард не зупинився.

    — А між вами є різниця? — тихо запитав хлопець.

    — Самураю, ти обнюхався чогось? — Рікардо холодно осік його, але Леонард дивився тільки на мене. 

    Пильно, холодно, злостиво і з явним викликом, — його погляд прикував до себе. Чи хотіла я відповісти на подібну ницість? Ще б пак! Але чомусь сказала абсолютно інше.

    — Поки що я зустрічала тільки чоловіків, які поводяться поряд зі мною, як хвойди.

    Запанувала тиша. Погляд кожного негайно прикувався до мене, і навіть Вальтер мало не випустив величезну тарілку з рук.

    Леонард не просто не рухався. Вираз на його обличчі застиг, а очі перетворилися на дві величезні чорні воронки. Глибокі, і до божевілля звабливі.

    — В цьому ми схожі, мон шері, — його голос прозвучав хрипко і напівпошепки, повний дивної гіркоти і навіть смутку. — Але я зустрічав таких тільки жінок.

    Лео різко підвівся і швидко пішов, надіваючи на ходу верхню частину комбінезона. Ніхто не намагався затримати його. Тим більше я. Переді мною досі стояв повний болю погляд. Я відчула себе прошитою наскрізь, а в грудях так і стукало. Дико билося серце, а кров ринула в усі кінцівки.

    Навіщо? Навіщо я відкрила рота?! І чому мені настільки паршиво?

    — Якщо він поїде в такому стані на жеребкування сам, то чекай біди! — глухий рик Берні вивів мене із заціпеніння.

    — Кім? Що за жеребкування? — я розгублено обернулася до дівчини і помітила тінь на її обличчі.

    — Поїхали! — Вальтер відставив тарілку і теж надів комбез. — Він може зчепитися з кимось з Іст-Рівер, і тоді влаштує бійню. Нам ці проблеми перед гонкою не потрібні!

    — Спершу потрібно відвезти дівчат в кампус, — Берні піднявся слідом за Рікардо, але я й не ворохнулася.

    Чому вони так злякані?

    — Я поїду з вами! — вставши, зустріла стривожений погляд Кім.