Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

-Причина дуже проста, люба. Використання порталів біля царського палацу заборонено.

Карета підстрибувала і тряслася по брукованих вулицях, і я із задоволенням розглядала будинки і те як вони змінюються в міру наближення до палацових палат. Спочатку був торговий квартал, представницею якого я і була, далі йшли будинки заможніших торговців, потім дрібної знаті, і чим ближче до палацу тим знатнішим був рід.

-А у вас є будинок у місті?

Просто ми вже практично під'їхали, а я так і не побачила по дорозі нічого похмурого і зловісного.

-Ні

-А що так? Невже ви в немилості у государя?

Князь наблизив до мене своє обличчя, що з огляду на тряску було досить небезпечним, все ж таки не хотілося постати перед усіма з розбитим носом.

-Бо мені не потрібен будинок у місті, я живу у палаці.

Мої губи самі склали у здивоване О. Задоволений моєю реакцією князь відкинувся на спинку м'якого сидіння. Ще через пару хвилин візник різко загальмував, і я зрозуміла, що ми прибули.

Вибираючись із теплого та затишного нутра, захоплено промовила:

-Чудовий у вас віз.

Князь не вразився моїм поривом і прогиркав крізь зуби:

-Це екіпаж, Василино.

Я відразу ж затулила рота і тепер з цікавістю оглядалася навколо. Ми стояли в палацовому парку, довкола вже починали запалювати нічні світильники, від чого простір наповнювався теплим світлом. З усіх боків нас оточували люди, які з цікавістю поглядали у наш бік. Одразу ж захотілося назад, тим більше що он там пара дамочок аж надто люто поглядають у мій бік.

-А ми надовго тут?

Князь посміхнувся:

-Зараз складно сказати. - і схилившись ближче до мене, прошепотів у вухо. - Не терпиться повернутися?

Згадала до яких непотреб він мене схиляв, одразу ж передумала. Мене тепер звідси й поганою мітлою не випреш. Вже хотіла озвучити це рішення, як мене мало не зніс порив вітру, якби некромант не підтримав, розтягнулася б я в непривабливому вигляді як пити дати.

-А ось і гості дорогі.

Щось мені не сподобалося в його голосі, надто вже крижаним він був і зневажання прозирало в кожному слові. Глянула в той бік, звідки князюшка очей не відводив, і побачила те, що відразу захотіла розвидіти, те від чого серце в грудях защеміло і стало важко дихати.

Там, просто на порозі царського палацу, стояв Лісантіїл з Любавою, яка у своїй рожевій сукні нагадувала святковий торт із кремом, і Дар під руку з якоюсь дівчиною. Дівчина була гарна, довге чорне волосся струменіло по плечах, гнучка фігура притиснулася до боку дракона, надмірно довга нижня кінцівка була видна в розрізі безсоромної сукні.

Сама не знаю з чого раптом, але зробила крок уперед. Мені хотілося підійти і подивитися йому в очі, але я зупинилася, розуміючи що у мене немає на це права, я зробила свій вибір.