Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

Він пробрався в помешкання через пожежні сходи та віконце ванної кімнати. Його жовті палаючі очі переповзли з міс Блендіш на Рокко, що розпростерся на підлозі.

Майже непритомний, Рокко усе ж відчув небезпеку. Інстинкт підказував йому, що він на волосинці від смерті. Він перекотився на спину і підняв руки, немовби захищаючись. Слім, шкірячись, повільно наближався.

Міс Блендіш побачила блискуче лезо ножа в його руках і відвернулася, заплющивши очі. До неї долинуло скиглення Рокко.

Звуки, які пролунали відразу по тому, змусили її осісти на коліна і затулити вуха руками.

Кожний удар Слімового ножа у тіло Рокко змушував її здригатися.

6

Дві нескінченні години Анна Борг провела в одиночній камері в підвалі поліцейського відділку. Тепер вона була водночас і налякана, і виснажена. Упродовж першої години вона волала, колотила у двері та лаялася, але ніхто до неї так і не підійшов. Тепер вона почувалася так, наче її поховали заживо, її нерви були напружені до краю.

Раз по раз вона запитувала себе, чому її схопили і запхали в цю камеру. Коли Едді вискочив від неї і помчав до Ма вести розмову про Джонні, Анна вирішила піти від нього — з неї вже досить і Едді, і клубу «Парадиз». Щойно вона почула, що його машина від’їхала, як похапцем почала кидати одяг у валізу, прихопивши заодно й заощадження Едді, які він тримав удома про всяк випадок, а тоді замовила таксі до залізничного вокзалу.

Сказала сама собі, що їде у Нью-Йорк. Вона знала, що завжди зможе знайти роботу в якомусь дешевому клубі, поки розглянеться, що там і як. Тепер усе видавалося кращим, аніж плутатися з Едді, рухаючись в нікуди з тією бандою Ма Ґріссон та її дебільним синочком.

Але коли вона розплатилася з таксистом, до неї підійшло двоє кремезних хлопців, які вигулькнули нізвідки, і один з них тицьнув їй під ніс жетон поліцейського.

— Анна Борг?

— Принаймні ви могли би сказати «міс», чи не так? — різко озвалася Анна, витріщившись на детективів. Незважаючи на показну агресію, всередині в неї усе похололо: невже ці горили мають намір її заарештувати?

— Шеф поліції хоче з тобою побалакати, мала, — сказав один із них. — Ми довго тебе не затримаємо.

Під’їхало поліцейське авто. Анна бачила, що перехожі зупиняються і витріщаються на неї.

— Мені треба встигнути на поїзд, — гнівно сказала вона, — ви можете просто сказати своєму розумнику, що пташка випурхнула.

Дужа рука схопила її за плече.

— Ходімо, мала, — переконливим тоном озвався детектив. — Ти ж не хочеш неприємностей, правда ж? Це не займе багато часу.

— Забери від мене свої лапи! — спалахнула Анна. Вона нерішуче стояла, але коли інший детектив і собі наблизився до неї, вона покірно сіла в машину Ті двоє всілися позаду, й авто рушило.

— Ви матимете проблеми! — пригрозила вона. — Мій адвокат притисне вас як слід! Ви і незчуєтеся, як вас самих засадять за ґрати!

Старший із них розреготався.

— Ну ж бо, будь розумницею, мала! — сказав він. — Розслабся!

Анна вилаялася, а тоді зненацька замовкла. Її мучила тривога. Невже вони пронюхали про Елвіна Хейні? Але пройшло вже достатньо багато часу, відколи вона дізналася, що той перебуває в її готелі і що він видав Райлі. Саме тоді вона й пішла до нього у номер і в гнівному пориві застрелила його, тільки-но він відчинив двері. Відтоді вона весь час шкодувала про скоєне й аж дотепер була впевнена, що вбивство не зможуть повішати на неї; проте зараз вона вже не була так цього певна.

У поліцейському відділку вона вимагала присутності свого адвоката, але черговий сержант лише байдуже поглянув на неї втомленими очима і кивнув наглядачці із кам’яним обличчям, котра схопила її і, підштовхуючи в спину, провела коридором у темну камеру. Анна кричала та лементувала, але двері за нею з грюкотом зачинилися.

Дві години у камері подіяли на Анну заспокійливо. Коли врешті клацнув замок і двері розчахнулися, вона занепокоєно скочила на ноги.

— Ходімо, — кивнувши їй, мовила наглядачка. — Шеф готовий із тобою побалакати.

— Хтось за це таки заплатить, — сказала Анна не надто переконливо.

Її провели сходами наверх — повз кімнату реєстрації арештованих у кабінет Бреннана. На порозі вона зупинилась, мов укопана, уздрівши Феннера, котрий сидів на підвіконні, Бреннана за столом і двох детективів, що стояли, притулившись до стіни.

Наглядачка підштовхнула її, змусивши зробити кілька кроків уперед. Анна почула, як двері за нею зачиняються.

— Ви ще про це пошкодуєте! — заволала Анна, звертаючись до Бреннана. — Я вимагаю, аби викликали мого адвоката!

— Сідай-но, Анно! — спокійно озвався Бреннан. — Я хочу з тобою поговорити.

— Що це за звертання — «Анно»? — крикнула вона. — Для вас я — міс Борг!

— Сядь і стули пельку! — гаркнув один із детективів.

— Горила! — огризнулась Анна, але таки всілася, переводячи неспокійний погляд із Бреннана на Феннера.

— У нас є всі підстави вважати, що міс Блендіш — дівчина, яку викрали чотири місяці тому — перебуває в клубі «Парадиз», — озвався Бреннан.

Анна витріщилася на нього зі здивованим виразом.

— Ви що, здуріли? — запитала вона. — Адже всі знають, що її викрав Френкі Райлі. До чого ви хилите?

— Саме так ми і вважали, але зараз уже думаємо інакше, — провадив далі Бреннан. — Банда Ґріссонів викрала її у Райлі. І ми майже впевнені, що вона зараз у клубі «Парадиз».

— То ви намагаєтеся сфабрикувати справу проти Едді? — сказала Анна, й очі її звузилися. — Не чекайте, що я вам у цьому допоможу, копе. Я нічого не знаю про викрадення.

— Ми лише марнуємо час, — сказав Феннер. — Пред’явімо їй докази. Якщо й це не змусить її заговорити, то вже ніщо не зможе.

Бреннан кивнув і дав знак одному з детективів, котрий підійшов до Анни.

— Ходімо, мала. Я маю тобі дещо показати.

Анна тривожно глянула на Бреннана.

— Я хочу бачити свого адвоката! Ви не маєте права тримати мене тут...

— Ходімо ж, і поменше базікай, — повторив детектив.

Анна звелася на ноги і вийшла за детективом. Феннер із Бреннаном переглянулися.

— Не думаю, що вона щось