Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

я не можу сказати нічого певного і вартісного, крім того, що вони були написані через багато років після Ездри, а може бути, і після того, як Юда Макавей відновив храм. Бо в 1:9 історик розповідає, які саме родини спочатку (тобто в часи Езд­ри) мешкали в Єрусалимі. І потім, у вірші 17-му показує придворних охоронців (Janilores), про двох із яких розповідається і в Неємії (11:19). Це показує, що книги ці були написані через багато років після відновлення міста. Щоправда, про справжнього автора їх і про їхню достовірність, корисність і повчальність мені я не маю певності. Я навіть не можу досить надивуватися, чому вони були введені до числа священних книг тими людьми, які з канона священних книг вилучили книги «Премудрощів», «Товіта» тощо, які вважаються апокрифами. Однак применшувати їхній авторитет у мене нема наміру, оскільки вони всіма прийняті, то я залишу їх так, як вони є.

Псалми також були зібрані й розділені на п’ять книг в епоху другого храму. Бо Псалом 88-й, за свідченням юдея Филона, постав у той час, коли ще цар Єгояким сидів у в’язниці вавилонській, а Псалом 89-й тоді, коли той же цар дістав свободу. Я не думаю, щоб Филон колись дозволив собі сказати це, якби за його часу не була поширена така думка (opinio) чи якби він не почув її від інших, гідних довіри осіб. Я гадаю, що й «Приповісті Соломонові» були зібрані в той самий час чи принаймні в часи царя Йосії, і це тому, що у главі 24-й, вірші останньому45, мовиться: «І оце Соломонові приповісті, що зібрали люди Єзекії, Юдиного царя». Але не можу промовчати тут про сміливість рабинів, які спершу хотіли, щоб ця книга разом з «Еклезіастом» була виключена з канону священних книг і зберігалася з іншими, які тепер вже не існують. Вони, безумовно, вчинили б так, якби не виявили деяких місць, що звістують Мойсеїв Закон. Слід, звичайно, жалкувати, що священні, прекрасні предмети залежали від їхнього вибору. Однак я вдячний їм за те, що вони вирішили зберегти нам ці книги. Але не можу не висловити сумніву, чи добросовісно вони їх передали, — чого піддавати прискіпливому дослідженню тут не хочу.

Отже, переходжу до книг пророків. Усякий раз, як я заглиблююсь у них, я бачу, що пророцтва, які там є, були зібрані з інших книг і не завжди переписані з них у такому ж порядку, як вони були висловлені або записані самими пророками. І що містяться в них не всі пророцтва, а тільки ті, які можна було знайти тут або там. Тому ці книги є тільки фрагментами пророчих. Бо Ісая почав пророкувати за царювання Уззії, як сам писар свідчить у першому вірші. Але він у той час не тільки пророкував, але, крім того, і описав усі справи, звершені цим царем («II книга Параліпоменон», 26:22). Цієї книги тепер нема. [А ті книги], які у нас є, як ми показали, переписані з літописів царів юдейських та ізраїльських. Додайте до цього, що рабини твердять, ніби цей пророк пророкував і за царювання Манасії, який, зрештою, його стратив. І хоч вони, здається, розповідають вигадку, однак вони, певно, вірили, що це не всі його пророцтва.

Далі, пророцтва Єремії з історичним викладом узято й зібрано з різних літописців. Бо, крім того що вони нагромаджені безладно, без усякої послідовності, в них одна й та ж історія повторюється по-різному. Так, у главі 21 названо причиною арешту Єремії саме те, що він провістив Седекії (коли той запитав у нього поради) руйнування міста. Глава 22, перериваючи цю історію, переходить до оповіді про його заклик до Єгоякима, який царював до Седекії, і про те, що він провістив полон царя. І далі, у главі 25-й, описується те, що було відкрито пророкові до цього, а саме: в четвертий рік [царювання ] Єгоякима, потім [ідуть] одкровення в перший рік [царювання] цього царя, і так продовжується нагромадження пророцтв без усякого дотримання порядку в часі, доки, нарешті, в главі 38-й (немовби ці п’ятнадцять глав були сказані в дужках) [оповідь] не повертається до того, про що розповідалося в главі 21-й. Бо зв’язок (coniunctio), яким починається та глава, стосується віршів 38:8, 9, 10. І, крім того, тут зовсім інакше описується останній арешт Єремії і вказується цілком інша причина тривалого його затримання сторожею у дворі, аніж та, про яку розповідається в главі 37-й. Так що ясно видно, що все це було взято з різних істориків і ніяким іншим чином не може бути виправдане. Щоправда, інші пророцтва, що є в решті глав, де Єремія говорить у першій особі, переписані, певно, з сувою, що його написав Барух під диктовку самого Єремії. Сувій цей містив (як видно з 36:2) тільки те, що було відкрито цьому пророкові від часів Йосії до четвертого року Єгоякима. Від того часу ця книга й починає [оповідь]. Потім з того ж сувою, здається, переписано те, що є від глави 45:2 до глави 51:59.

А що книга Єзекіїля є також тільки уривком, то це вельми мітко показують перші її вірші. Хто ж не бачить, що зв’язок, яким починається книга, стосується іншого, про що вже було мовлено, і прилягає до того, що повинне бути сказано? І не тільки зв’язок, але й весь контекст мови передбачає інший твір. Адже тридцятий рік, з якого починається ця книга, показує, що пророк продовжує оповідь, а не починає! Це відзначає і сам писар у вірші 3, в дужках: «Сталося Господнє слово до Єзекіїля, сина Бузі, священика у халдейському краї», і далі. Він ніби говорить, що слова Єзекіїля, які він до цих переписував, стосуються іншого одкровення, яке було йому до цього тридцятого року. Потім Йосиф у книзі X «Старожитностей», глава 7, розповідає, ніби Єзекіїль провістив, що Седекія не побачить Вавилону. Про це в його книзі, яка дійшла до нас, не говориться, але сказано навпаки, а саме: в главі 17-й, що він був відведений полоняником до Вавилону. Стосовно Осії ми не можемо сказати напевно, що він написав більше того, що міститься в книзі, званій його іменем. Але я, однак, дивуюся, що ми від того, хто, за свідченням Письма, пророкував більше 84 років, маємо так мало. Взагалі, ми принаймні знаємо, що писарі не зібрали пророкувань від усіх пророків, а від тих, від кого ми маємо, зібрали не все. Бо від тих пророків, які пророкували за царювання Манасії і про яких у «II книзі Параліпоменон» (33:10, 18, 19) є загальна згадка, у нас зовсім нема жодних пророцтв, як нема й усіх пророцтв цих дванадцяти пророків. Бо із Йони переписані тільки пророцтва про ніневітян, тим часом як він пророкував і ізраїльтянам («II книга Царів» 14:25).

Про «Книгу Йова» і про самого Йова була велика суперечка серед писарів. Деякі думають, що її написав Мойсей і що вся історія є тільки притчею. Такою є легенда і декого з рабинів у Талмуді. З ними погоджується й Маймонід у своїй книзі «Дороговказ». Дехто думав, що історія була правдивою. З-поміж останніх є такі, які гадали, що цей Йов жив за часів Якова і був одружений з його дочкою Діною. Але