Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

Абен-Езра, як я вже вище говорив, у своїх коментарях на цю книгу твердить, що вона була перекладена на гебрейську з іншої мови. Я, звичайно, хотів би, щоб він показав нам це чіткіше, бо ми тоді могли б зробити висновок, що у поган були священні книги. Отож залишаю цю справу під сумнівом. Однак припускаю, що Йов був якимось поганином, з великою душевною стійкістю, справи його спочатку йшли вдало, потім дуже нещасливо, а під кінець знову вельми щасливо. Бо Єзекіїль (14:14) згадує його серед інших. І я гадаю, що ця зрадливість долі Йова і його душевна сталість багатьом дали нагоду сперечатися про провидіння Боже, а авторові цієї книги — принаймні скласти діалог. Бо зміст цього діалогу, як також і стиль, здаються властивими не людині, що в тяжкій недузі сидить у попелі, а розмірковує на дозвіллі в бібліотеці. І тут я схильний був би думати з Абен-Езрою, що ця книга була перекладена з іншої мови, оскільки вона, певне, схожа на поезію поган. Бо батько богів двічі скликає раду, а Мом, знаний тут Сатаною, досить вільно оспорює слова Божі. Але це чисті здогади, і вони мало переконливі.

Переходжу до «Книги Даниїла». Вона від глави 8-ї, безумовно, містить писання самого Даниїла. Але звідки були переписані перші сім глав, я не знаю. Ми можемо підозрювати, що з халдейських літописів, оскільки, за винятком 1-ї глави, вони написані по-халдейськи. Якби це було чітко видно, то очевидним був би найбільший доказ, який переконував би, що Письмо лише настільки священне, наскільки ми розуміємо в ньому речі, які воно позначає, а не наскільки розуміємо слова чи мову речень, якими ті речі позначаються. І, крім того, це переконувало б, що книги, які повчають і повідомляють про найкращі речі, хоч би якою мовою і яким народом були написані, рівно священні. Однак ми в крайньому разі можемо відзначити те, що ці глави були написані по-халдейськи і що вони так само священні, як і решта Біблії.

До цієї ж «Книги Даниїла» прилягає «І книга Ездри», таким чином, що легко розпізнати, що автор — та ж особа, яка продовжує послідовно розповідати про справи юдеїв від першого полону. А до цієї книги я не завагаюся приєднати і «Книгу Естер». Бо зв’язок, яким починається та книга, ні до якої іншої не може бути віднесений. І не слід думати, що вона є тією самою книгою, яку написав Мордехай, бо в главі 9:20, 21, 22 хтось інший розповідає про самого Мордехая, що той написав листи і сам передає їхній зміст. Потім, у 9:31 сказано, що цариця Естер указом потвердила постанови, які стосуються свята жеребів (Ригіт), і що указ вписаний був до книги, тобто (як звучить по-гебрейськи) до книги, всім відомої в той час (тобто коли це було описано), і Абен-Езра визнає, і всі зобов’язані визнати, що вона разом з іншими [книгами] загинула. Насамкінець, стосовно решти [діянь] Мордехая історик посилається на літопис перських царів. Тому не слід сумніватися, що й ця книга була написана тим самим істориком, який розповів про діяння Даниїла та Ездри, а крім того, і про «Книгу Неємії», тому що вона називається другою книгою Ездри. Отож ми твердимо, що ці чотири книги, а саме: Даниїла, Ездри, Естер і Неємії, були написані одним і тим же істориком, але хто саме це був, я не можу навіть припустити.

Втім, хоч би хто він, зрештою, був, для того щоб знати, звідки він одержав свідчення про ці історії і, можливо, навіть списав більшу їх частину, треба зауважити, що правителі або князі юдеїв мали при другому храмі, як царі їхні при першому, писарів або історіографів, які послідовно вели їхні літописи або анали. Бо царські анали або літописи цитуються в «Книгах Дарів» часто, а літописи князів і жерців другого храму цитуються спершу в «Книзі Неємії» (12:23), потім у «І книзі Макавея» (16:24). Без сумніву, згадана нами щойно книга («Книга Естер», 9:31) і є та, в якій були написані указ Естер і листи Мордехая і про яку я разом з Абен-Езрою сказав, що вона загинула. Отож, певно, з цієї книги запозичено чи переписано все, що є в тих чотирьох, бо ніхто інший автором їхнім не цитується і ніякої іншої книги офіційного характеру ми не знаємо. А що ці книги не були написані ні Ездрою, ні Неємією, — є очевидним із того, що в «Книзі Неємії», 12:10, 11, генеалогія верховного первосвященика Ісуса продовжена до Яддуї, тобто шостого первосвященика, який вийшов назустріч Александрові Великому, коли влада персів була вже майже повалена («Старожитності» Йосифа, книга XI, глава 8), чи, як пише юдей Филон у книзі «Часів», шостого й останнього первосвященика за персів. Навіть у тій самій главі Неємії, а саме: у вірші 22, це чітко вказується. «Левиmu, — пише історик, — були записані за днів Еліашива, Йояди і Яддуї, а священики — за царювання Дарія перського», тобто вписані до хронологій.

І, я думаю, ніхто не вважає, що Ездра чи Неємія були настільки довговічні, що пережили 14 перських царів, бо Кір перший з усіх дав юдеям дозвіл відновити храм, а від того часу до Дарія, чотирнадцятого і останнього царя персів, налічується більше 230 років. Тому не маю сумніву, що ці книги були написані набагато пізніше від того, як Юда Макавей відновив служіння у храмі. Не маю сумніву ще й тому, що в той час вигадані (falsi) книги Даниїла, Ездри і Естер були поширювані якимись зловмисниками, що належали, без сумніву, до секти садукеїв, бо фарисеї, наскільки я знаю, ніколи не приймали тих книг. І хоча в книзі, яку називають четвертою книгою Ездри46, зустрічаються деякі байки, які читаємо і в Талмуді, однак тільки через це їх не слід приписувати фарисеям, бо серед них нема нікого, за винятком найбільших недоумків, хто не вважав би, що ті байки вставлені якимось базікою, і я гадаю, що їх вставлено кимось для того, щоб перекази (traditiones) фарисеїв зробити для всіх смішними. Або, можливо, вони були написані й видані в той час, аби показати народові здійснення пророцтв Даниїла і щоб на тій підставі зміцнити народ у вірі, аби він, будучи в такому скрутному становищі, не втрачав надії на кращі часи і майбутній порятунок.

Справді, хоч ці книги такі недавні й нові, однак до них закралося багато помилок, як мені здається, від поспіху переписувачів. Адже в них, як і в решті книг, також зустрічається багато маргінальних приміток, про які ми говорили в попередньому розділі, а крім того, є також деякі місця, які ні на якій іншій підставі не можна виправдати, як я зараз покажу. Але попередньо хочу зробити зауваження стосовно маргінальних читань цих книг, тому що, якщо погодитися з фарисеями, що маргінальні варіанти так само давні, як і самі автори цих книг, тоді необхідно буде сказати, що їх відмітили самі автори (якщо їх було декілька) з тієї причини, що вони знайшли самі хроніки (з яких переписували книги) недостатньо правильно написаними. І хоча деякі помилки були очевидними, однак вони не наважилися виправити написане давніми предками. Та мені вже немає