Читати книгу - "Оповідки Еви Луни, Ісабель Альєнде"

— Можеш і далі тандитникувати, коли хочеш, а я куплю перегонових коней.

— Коней? Що ти тямиш у конях, жінко?

— Вони благородні, всі поважні люди їх мають.

— Ми прогоримо!

Цього разу Абігайль вдалося домогтися свого, й невдовзі вони упевнилися, що то була непогана думка. Завдяки коням мали нагоду спілкуватися з родовитими людьми, котрі розводили скакунів, до того◦ж виявилося, що ці тварини можуть давати зиск; та хоча подружжя Торо часто згадувалося на газетних шпальтах, де йшлося про перегони, воно ніколи не потрапляло на сторінки світської хроніки. Роздратована Абігайль дозволяла собі все більше розкошів. Замовила порцеляновий сервіз із власним зображенням на кожному предметі, келихи з різьбленого кришталю й набір меблів із пазуристими лапами замість ніжок, а ще придбала потерте крісло, видаючи його за реліквію колоніальних часів і запевняючи всіх, буцімто воно належало самому Визволителю; Абігайль навіть перетягла його спереду червоним шнуром, аби ніхто, бува, не вмостив свої сідниці там, де це робив Батько Вітчизни. Вона взяла дітям гувернантку-німкеню, а якогось гультяя-голландця вбрала в адміральську форму й поставила біля штурвалу їхньої яхти. Єдиними ознаками минулого залишалися піратське татуювання Домінго й шрам на спині в Абігайль — наслідок вихилясів голяка в часи розпутства; втім, він прикривав татуювання довгими рукавами, а вона замовила металевий корсет із шовковими подушечками, щоб біль не дошкуляв її гідності. На той час вона вже зробилася опасистою, обвішаною коштовностями, схожою на Нерона жінкою. Амбіції підточили її дужче, ніж давні пригоди в сельві.

Наміряючись принадити найдобірніше товариство, подружжя Торо щороку під час карнавалів улаштовувало маскаради; тут можна було побачити й цілий багдадський двір зі слоном, верблюдами із зоопарку та силою-силенною одягнених, як бедуїни, мавп; і бал у Версалі, на якому гості у парчевому вбранні й напудрених перуках танцювали менует перед гранованими дзеркалами; й інші гамірні компанії, які уособлювали місцеві легенди й наражалися на різку критику газет лівого спрямування. Подружжю доводилося виставляти охорону біля дому, щоб завадити обуреним марнотратством студентам розмальовувати гаслами колони й жбурляти у вікна екскременти, бо, мовляв, ці нувориші наповнюють ванни шампанським, а тим часом злидарі ловлять на дахах котів, аби не померти з голоду. Ці гулянки надали подружжю Торо певної респектабельності, бо на той час стерлася межа, що розділяла соціальні верстви, люди з усього світу прибували сюди, принаджені запахом нафти, статки невпинно зростали й ніхто не контролював цього процесу, капітал можна було збити й втратити за мить, а його походження неможливо було дослідити. Однак вельможні родини — хоча й самі були нащадками емігрантів, єдиною перевагою яких було те, що вони прибилися до цих берегів на півстоліття раніше, — тримали подружжя Торо на відстані. Вони брали участь у бенкетуваннях у домі Домінго й Абігайль, іноді плавали Карибським морем на яхті, штурвал якої твердою рукою тримав голландець, але не віддячували послугою за послугу. Можливо, Абігайль довелося◦б змиритися з роллю другого плану, якби не одна сприятлива подія.

Того серпневого надвечір’я Абігайль прокинулася від запаморочливого післяобіднього сну; було душно, і в повітрі вчувалася скора гроза. Жінка напнула на корсет шовкове плаття й веліла шоферові відвезти її до салону краси. Забиті машинами вулиці автівка перетнула із зачиненими віконцями, щоб якийсь лиходій — а їх ставало щораз більше — не плюнув, бува, в сеньйору, й точно о п’ятій зупинилася біля салону, до якого Абігайль зайшла, наказавши шоферові забрати її за годину. Коли той приїхав по неї, Абігайль на місці не було. Перукарки запевняли, буцімто, щойно з’явившись, сеньйора вийшла до туалету і вже не повернулася. Тим часом у кабінеті Домінго Торо пролунав перший дзвінок, і від імені «Червоних пум» — екстремістського угруповання, про яке доти ніхто не чув, — його повідомили про викрадення дружини.

Так розпочався скандал, який урятував престиж родини Торо. Поліція затримала шофера й перукарок, прочесала довколишні квартали, обтягнула стрічками оселю подружжя, спричинивши незручності для сусідів. Автобус телебачення кілька днів перегороджав вулицю, а юрба журналістів, детективів і роззяв витоптала довколишні газони. Домінго Торо з’явився на телеекранах: сидячи в шкіряному кріслі у своїй бібліотеці, між мапою світу й забальзамованою кобилою, він благав викрадачів, аби ті повернули його дітям матір. Король-лахмітник, як називала його преса, запропонував за дружину мільйон доларів — неймовірну суму з огляду на те, що інше партизанське угруповання заробило вдвічі менше за повернення посла однієї близькосхідної країни. Втім, «Червоних пум» ця цифра не вдовольнила, і вони зажадали вдвічі більше грошей. Побачивши в газетах фото Абігайль, багато хто подумав, що якби Домінго виклав ці гроші, але не для того, щоб викупити дружину, а щоб викрадачі залишили її у себе, це було◦б найвдалішою оборудкою в його житті. У цілої країни вихопився недовірливий зойк, коли чоловік, порадившись перед тим із банкірами й адвокатами, попри застереження поліції, погодився на це. За кілька годин перед тим, як він мав передати обумовлену суму, Домінго одержав поштою пасмо червоного волосся й записку, що ціну збільшено ще на чверть мільйона. На той час телебачення вже показувало й дітей Торо, які зверталися до Абігайль із синівським розпачем. Градус зловісного торгу зростав із дня на день на очах уважної преси.

Невизначеність тривала ще п’ять днів, та коли цікавість публіки вже могла переключитися на щось інше, зв’язану Абігайль із кляпом у роті знайшли в якійсь залишеній у самісінькому центрі міста автівці; жінка була дещо знервована й розпатлана, але без видимих ушкоджень і навіть ще трохи товща. Того надвечір’я, коли Абігайль повернулася додому, на вулиці зібралася невеличка юрба, щоб поаплодувати чоловікові, який довів свою любов.

У відповідь на звинувачення журналістів і вимоги поліції Домінго Торо демонстрував скромну чемність, відмовляючись назвати суму викупу під тим приводом, що, мовляв, його дружина безцінна. Ходили чутки про величезні гроші, яких жоден чоловік ніколи ще не платив за жінку, тим паче власну — втім, довести це було неможливо. Подія зробила подружжя Торо символом достатку; подейкували, буцімто вони такі◦ж багаті, як Президент, який з року в рік розживався на нафтових надходженнях до бюджету країни й уважався одним із найбагатших людей у світі. Домінго й Абігайль піднялися на вищу суспільну сходинку, куди доти не мали доступу. Ніщо не потьмарило їхнього тріумфу, навіть масові протести студентів, які розвісили в університеті плакати, звинувачуючи Абігайль, буцімто вона сама себе викрала, короля лахмітників, буцімто він дістав мільйони з однієї кишені й переклав до іншої, а поліцію, буцімто вона проковтнула казочку про «Червоних пум», аби залякати людей і