Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

А юдеї, з міста вигнані, влаштували собі місце для видовищ та ігор на наругу Христові й на дошкуляння християнам: зробили хрест довгий і, взявши хлопця одного християнського, нагого на хресті не цвяхами, а мотузками, розтягнувши, розіп'яли і наругу чинили над ним велику: насміхалися і плювали, потім у висоту з хрестом підняли, тоді били його доти, поки не вмер на хресті. І став мучеником Христовим, страждань Його наслідувачем. Про все те було сповіщено цареві — від нього, хоч і нескоро, праведний прийшов наказ. І покарано було юдейських починателів зла і єпарха із сану знято, а святитель Христовий Кирило позбувся бентеги, зла і ворожости людської — пас добре довірене йому стадо словесних Христових овець.

Коли затихли такі в Олександрії збентеження, настало більше — у всій піднебесній — від єресі несторіянської збурення, у якому Кирилові святому треба було великий показати подвиг. Минуло декілька років, і в Царгороді після переставлення патріяха Сисінія, який був після Аттика, возведено було на престол Несторія, з Антіохії приведеного. Добрий був, як же вважали, життям і вірою, але всередині — єретик прихований. Він спершу не сам, а через однодумців своїх, як же полову посеред пшениці, сіяв єресь свою між вірними. Була ж єресь його образою на Христа Бога і Пречисту Діву Богородицю. Казав-бо, окаянний, що від Діви Марії Христос народився звичайною людиною, а не Богом, — не може-бо утроба жіноча народити Бога, а тільки людину, і що Марія не Богородиця, а Христородиця. Ту його єресь єпископ Доротей, що при ньому був, і пресвітер Анастасій розсівали поміж людей. Одного свята Доротей, виголошуючи повчальне слово до людей у соборній Константинопольській церкві, сказав голосно: "Якщо хтось Марію назве Богородицею, анатема хай йому буде". Люди ж, те почувши, збентежилися, і зразу почався шум і галас у церкві, і була для вірних велика спокуса. Також і Анастасій-пресвітер до людей сказав, аби ніхто Марію Богородицею не називав, бо Марія людиною, жінкою була, а з людського тіла як може Бог народитися? Спитали ж про те самого Несторія — і почав він відкрито безумство своє відкривати, і виблював отруту образ своїх на Христа Бога і пречисту Його Богоматір. Сказав же так: "Я не хочу називати Богом того, хто в утробі жіночій зачатий, дні і місяці рахує, коли йому час буде народитися. Ані Богородицею не назву жінку, що народила людину тілесну, однакову природою собі". І були суперечки й непорозуміння серед людей. Одні-бо перечили єресі і не хотіли нічого спільного мати з Несторієм, инші зваблювалися єретичним мудруванням і переймалися зловір'ям. Не лише ж один той град єресь збентежила, а й усі кінці землі: злочестивий Несторій зі своїми однодумцями написав багато книг єретицтва свого і розіслав у навколишні міста, і в дальші краї, і в пустелі до монахів. І зробив такий розкол у цілому християнстві, який робив швидше від нього Арій злочестивий, що ризу Христову роздер.

Як же вслід за Арієм, так і вслід за Несторієм багато хто з духовного і світського чину пішов. Довідавшись про те, патріярх Олександрійський святий Кирило вельми бентежився душею як вірний Христа Бога і Пречистої Божої Матері раб. І добрий воїн озброївся на ворога того і став міцно за честь Божу і Богородичну, і виявився справжнім пастирем овець Христових, що біля стада свого не спить і бореться з вовком. Написав до Несторія спершу люб'язно, переконуючи його зупинитися від такого починання: і, що зловір'ям попсував, те нехай благовір'ям направить. Тоді, бачачи, що той не виправляється, написав до нього прегостро, викриваючи його блуд. Написав же і до клиру Константинопольської Церкви, і в цареву палату — щоб не зваблювалися Несторієвим ученням. Тоді написав до Целестина, папи старого Риму, також і до инших патріярхів, сповіщаючи про Несторія, радячи ж і просячи, щоб переконали його покаятися. І до єпископів різних країв і міст, і до влади написати не полінувався, аби пильнувалися від Несторієвої єресі. Почувши ж, що і пустельників багатьох та єресь розбестила, написав до них, виявляючи душезгубну шкоду єресі тої і відводячи їх від зваби. І, не перестаючи, кричав на того вовка, аж поки не відігнав його від Христового стада. Несторій же посланнями Кириловими не лише не виправився, а й на гірше зрушився: мучив тих, що були з духовного чину і з інокуючих, які протистояли йому, не погоджуючись із єрессю його. А на святого Кирила гнівався і лютував, пишався вельми, називав його єретиком, сам єретиком будучи. І багато брехливого й несправедливого на святого і праведного склав наклепу, розсіваючи те серед людей, ображаючи і безчестячи ім'я Кирилове. Святий же, все бачачи, не зважав, лише про спасення того ж Несторія, як же й инших душ людських, і про очищення Церкви від єресі піклувався.

Росла ж день за днем і міцніла Несторієва єресь. Треба було зібратися Третьому Вселенському Святих Отців соборові, щоб винищити з Церкви таке велике зло: вже багато з єпископів пошкодилося душезгубним тим єретичним мудруванням. Погодився ж і цар Теодосій, щоб Собор вселенський був, бачачи незгоду церковну велику. І визначив зібранню місце на Ефесі, і зійшлося зі світу єпископів до двохсот, а ті, що не могли самі прийти через якісь перепони, намісників своїх прислали. Келестин-папа написав до святого Кирила, щоб на соборі і свій, і його престол представляв, бо сам з Риму прийти не зможе, старістю одержимий і немічний. І був святіший Кирило на тому соборі папою і патріярхом — займав найперше місце, щоправда, не без великого труду, бо витерпів багато образ і напасті від єретикуючих, які з допомогою світської влади, єретицтвом пошкодженої, окремо свої соборища скликали, на Кирила святого безвинно напастували, називаючи його єретиком-аполінаристом, — наче Кирило святий дотримується Аполінарієвої єресі, яка відкидає справжню людськість Христа і каже, що Христос не мав душі, а божество замість душі. Проклинали благословенного мужа, як єретика, і перед царем листами своїми, що брехливо наклеп зводили, йому шкодили. Настільки ж єретицька неправда набрала була сили і царя на гнів проти Кирила-патріярха зрушила, що пута й темницю витерпів Кирило святий в Ефесі — разом з блаженним Мемноном, єпископом ефеським. Відтак цар, все точно з'ясувавши і довідавшись про невинність праведного, а злість єретиків і брехню їхню явно побачивши, тих усмирив і розігнав, а