Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Накриваю долонею мереживний трикутник, який зовсім нічого не приховує і пробираюся пальцями під спідню білизну. Там на мене чекають. Яка ж ти брехуха, Валерію.

Розгортаю її обличчя та цілую. Вже не відштовхує. Розумничка.

Розсовую пальцями гарячі складочки, розмазуючи вологу, що виступила. Білизна повністю просочилася нею.

Хоче й мовчить? Дурна.

У мене вирує збудження. Вирує. Обпалює. А ще, мене рве на частини від іншого. Від того, що незабаром я стану батьком, а матір'ю моєї дитини буде вона.

— Ти коли планувала сказати? — віддираю її від себе, зазираючи у вічі. Більше не можу мовчати. Хочу це почути від неї особисто.

— Що? — губиться.

— Це! — лізу до кишені та дістаю смужку, яку знайшов зовсім недавно. Тест на вагітність. — Що чекаєш на дитину від мене. — Демонструю свою знахідку.

Якщо до цього Лера була напружена, то зараз вона перетворюється на справжній камінь. А коли оживає — відлітає від мене, як від Диявола.

— Що? Як ти…

— Зізнаюся чесно, по смітниках я зазвичай не нишпорю. Одиничний випадок. Але я не шкодую.

— Хто… — вона підлітає до одягу, що лежить на ліжку, і швидко одягається. — Хто тобі сказав, що це твоя дитина?

Удар під дих та контрольний у голову.

Не моя? 

Той біль у плечі ніщо в порівнянні з тим, що я відчуваю зараз. На свій подив зараз я відчуваю багато чого, але на поверхню виринає гнів, що міцно бере у свою владу, стираючи це крихітне добро, що мимоволі зародилося в мені.

Як це не моя дитина?