Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Настя

Чую кроки мами і бачу такі рідні мені, очі Артура. Він вивчає кожен мій рух, знак, міміку. Я дуже хочу лишитися поряд, взяти його за руку і сказати.

" Мам, ми з Артуром разом... "

Так, я цього хочу і моє серце теж. Та не можу зруйнувати життя, не собі, а їм...

Тому за декілька секунд, "відлітаю" від Артура і роблю вигляд, що нарізаю яблучний пиріг. Мама заходить на кухню. 

 - О, Артур, ти теж тут? 

Він стоїть наче статуя, а тоді оговтавшись, відповідає.

 - Відчув аромат яблучного пирога і вирішив прийти. Думав, це ви готуєте, але тут Настя.

 - Так, Настя в мене розумниця. Це її рецепт, вона мені навіть його секрети не розкриває.

А тоді посміхаючись, підходить до мене і обіймає. Мені стає якось, не до її похвали. Боюсь дивитись у очі Артура.

 - Мила, я зроблю чай, а ти поклич Олега.

 - Добре, мам. 

 - Артур, сідай, будемо пробувати пиріг Насті.

В цей момент, проходжу повз нього, помічаю біль в його очах. А тоді, він відповідає.

 - Дякую вам Марино, але я щось перехотів, а вам смачного. Якщо ви не проти, я наступного разу спробую.

Мама розчаровано киває і починає заварювати чай. А я йду далі, відчуваю на собі його погляд. І тільки хочу постукати до Олега Антоновича, він перехоплює мою руку.

 - Настю, я так більше не можу. Жити з тобою під одним дахом, але боятися доторкнутися. Це занадто важко... Прошу тебе, досить мене мучити. 

Він різко відстороняється і йде на гору, а я стою заціпенівши. Дивлюсь йому у слід, не в змозі поворохнутися. З цього стану вириває мама.

 - Доню, ну ти де?

Розумію, що стою і дивлюсь у слід Артура, як ненормальна. Струшую свої думки і роблю те, про що вона просила. 

* * * * *

Сиджу мовчки, лише мама про щось розмовляє з Олегом Антоновичем. А тоді звертається до мене.

 - Доню, з тобою все добре? 

 - А? Так, все добре. Мам, у мене завал по навчанню, я піду, а вам смачного.

 - Ти навіть шматочка не з'їла!

Мама дивно на мене покосилась, а Олег Антонович усміхнувся, якось по - доброму. 

Піднімаюсь нагору і хочу зайти у свою кімнату. Але щось мене зупиняє. Підходжу до дверей Артура і тихо опускаюсь поруч.

" Я ніколи не наважусь розповісти про стосунки із зведеним братом. А найбільше за все, боюсь зробити йому боляче. "

За своїми думками забуваю, де знаходжусь, але раптом, відчуваю сильний поштовх дверей. Одразу помічаю темно - карий погляд. Який із шоком та здивуванням, дивиться на мене. Зриваюсь і прокашлююсь, а він говорить.

 - Настя? Ти що робиш, біля моїх дверей?

 - Що роблю? Проходила повз і задумалась...

 - Я так і подумав! 

Тоді легко усміхнувшись, йде. А я стою і далі в сум'ятті.

" Як я могла, знову так "влипнути"? "

Дорогі мої, приємного читання...

 Скоро буде продовження)

 Мирного неба, ваша Ханна Еванс ❤️