Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

І задихаюся, коли відчуваю, як до спини припечатується тверде, мов скеля, тіло, а по животу ковзають чоловічі долоні. Ковзають і жадібно притискають до себе. Дуже міцно, одразу впритул, але водночас якось обережно. Знаю, що це Бойка. Відчуваю ще до того, як мене обволікає знайомий до мурашок хвилюючий запах. У кожному русі - він. Упевнений, нахабний і ніжний. Притягнувши мене до себе, втикається обличчям у моє волосся і завмирає.

Час зупиняється.

Із глибин душі виривається нестримна хвиля захвату. Серце, розбиваючись об ребра, розхлюпує по грудях жар. Низ живота, там, де знаходяться долоні Кіра, стягує пекучою вагою.

Я розчиняюся і гублюся. Не можу визначитися, на яких відчуттях мені слід було б сфокусуватися. Чи повинна я спробувати зупинити катастрофу, що насувається, чи можу собі дозволити просто насолоджуватися нею?

Ламаю голову недовго. Адже я за цим і прийшла. Саме цього й домагалася. Усвідомлення розв'язує купу сумнівів, що набігли. Шумно вдихаю і розслабляюся в руках Кіра. Плавно рушив стегнами, продовжую танцювати. Тільки тепер уже з ним. Музика гуркоче над нами, не дає змоги нічого почути, але я відчуваю, як важко він дихає - його груди за моєю спиною здіймаються високо і натужно.

Упевнена, що і Бойко відчуває моє хвилювання фізично. Я не намагаюся приховувати. Легко гойдаюся в його руках і відверто тремчу. Не припиняю рухатися навіть тоді, коли одна долоня Кіра ковзає мені під груди, а друга - до самого низу живота. І там, і там дотики на межі пристойності. Я дозволяю. Коротка мить, ще один важкий зітхання з його боку і різкий розворот.

Схвильовано моргаю, коли доводиться зіткнутися з Бойком поглядом. До такої дистанції віч-на-віч я ще не готова. Мені відразу хочеться втекти. Добре, що в мене немає такої можливості - міцно тримає.

У його очах більше немає холоду. Тепер там вирує вогонь. Я ще не знаю, спалити він мене бажає чи зігріти, але прийму будь-який варіант.

Бойка веде одну руку мені за спину, обвиває поперек і фіксує. Другу руку піднімає до мого обличчя, ловить пальцями пасмо волосся, задумливо перебирає. Нахиляється, торкається моєї щоки спочатку носом, а потім і губами. Обпікає. Усередині мене щось тріщить і вибухає, а Кір просто ковзає до вуха, щоб запитати серйозним, навіть суворим тоном:

- Що ти робиш?

Відсторонюється. Відновлює зоровий контакт. Катує поглядом. Я нервово ковтаю і роблю глибокий вдих, сподіваючись, що буря всередині хоч трішки притихне. Однак це не спрацьовує.

Немає сенсу тягнути час.

Щоб оповити його шию руками, мені доводиться піднятися на носочки. Повторюю його ж дії - веду по гарячій шкірі губами і, наситившись мурашками, які в нього викликаю, зовсім уже не гребуючи внутрішньою чуттєвістю, утикаюсь у вухо:

- Давай усе забудемо.

Видихаю і падаю назад на п'яти.

Очі в очі.

Роздумуючи над моєю пропозицією, Бойко безперервно вивчає мене. Напевно, моя поведінка здається йому дивною. Після того, що я зробила влітку - не дивно. Не можу пояснити йому все словами, але дуже сподіваюся, що він зрозуміє.

Я знову божеволію від хвилювання. Несвідомо впиваюся в Бойка нігтями, ніби якщо він вирішить піти, я зможу його зупинити. Судорожно розумію, що ще можна сказати, коли Кір нахиляється. Так само повільно, як і попереднього разу, ковзає по моїй шкірі губами. Серце зупиняється, коли він притискається до вушної раковини. Очевидно, що чує, як рвано і хрипло я видихаю. Завмирає. Треться і тягне носом мій запах.

- Давай.

Тільки-но Бойко це каже, моє бідолашне серце вирішує, що воно - космічна ракета. Ніяких протоколів безпеки. Жодних роздумів і зволікань. Геть обережність. Стрімкий запуск. Вибух.

Очі в очі, коли я вже на вершині.

Затягує. Але я вже не боюся. Занадто напружена емоційно. Готова до всього.

Знову тягнуся до нього. Притискаюся і повторюю запитання, яке ставила біля столу:

- Активуємо перший день?

Бойко обвиває мене обома руками, не дає відсторонитися.

- Одразу два. Разом, - видає свою умову.

Тільки після цього відпускає, щоб поглянути в очі. Я киваю, не до кінця розуміючи, на що погоджуюся, і посміхаюся. Він затримує погляд на моєму обличчі й нахиляється, щоб сказати:

- Ти дуже красива.

І знову дивиться на мене.

Його голос серйозний і рівний. Він просто озвучує те, що думає. А мені так приємно, що навіть боляче від сплеску, який викликають ці слова і його погляд.

- Дякую... - шепочу на відстані.

Збираюся підвестися і сказати, що і він теж гарний, бо справді так вважаю. Мені дуже подобається безлад у нього на голові, напіврозстібнута сорочка на м'язистих грудях і весь той сексуально-шалений вигляд, який Бойка собою зараз являє. Але я не можу поворухнутися. Його увага розбурхує мене до такої міри, що все тіло наливається томливою вагою.

- Ти хотіла танцювати?

Насправді не розумію, запитання це чи нагадування. Чи то він так невизначено говорить, чи то я інтонацій не розбираю. Кір кидає цю репліку і вичікувально завмирає. Я киваю. Опускаю повіки і відновлюю танець. Бойко ж спочатку здебільшого просто притримує мене. Лише за кілька хвилин важко видихає і починає водити по моїй спині долонями, а ще за якийсь час починає відбивати мої рухи. Не знаю, чи танцював він із кимось раніше, але в нас із ним усе виходить. Ми нікого не бачимо і не сприймаємо, немов нікого і немає крім нас.