Читати книгу - "Притулок пророцтв"

РОЗДІЛ 37

Афіни

Почулося гупання. Та не у двері Тії, а в сусідні. Дуґан глянув на годинник: шоста ранку.

– Тебе шукають, – прошепотіла Тія.

Він зіскочив з ліжка і розсунув штори. На вулиці стояла поліцейська машина.

Голос у коридорі вигукнув:

– Містере Діодорус! Вас викликають у штаб-квартиру!

– Мабуть, це люди мого батька, – промовила Тія. – Краще тобі забиратися звідси.

– Як?

Вона показала на вікно.

– З третього поверху?

– Згадай батькове попередження.

Дуґан натяг труси, відчинив вікно і ступив на карниз. Цегла почала сипатися. Він вчепився руками в стіну. Не дивитися вниз. Цікаво, якщо він впаде з третього поверху, то вб’ється? Навіть якщо приземлитися не на голову, купа зламаних кісток гарантована. Обережно ступаючи боком, він дістався до карнизу біля вікна своєї кімнати.

– Спіросе Діодорус, ви повинні піти з нами!

Дуґан проліз у вікно.

– Хвилинку! Тільки накину щось на себе.

Він схопив халат і розчинив двері навстіж.

– Що вам потрібно?

– Перепрошую, що потурбував, – промовив літній офіцер. – Та ви терміново маєте з’явитися до штаб-квартири.

– Так рано?

– Багато хто приїхав до Афін на нараду ще до світанку. Капітан Еліаде вимагає, щоб ви теж були.

Принаймні офіцер відзвітує, що він спав у своєму ліжку. Дуґан натяг штани і сорочку.

– Треба почистити зуби. А ще я мушу випити кави.

Офіцер хвильку подумав, тоді кивнув.

– Чистіть швидко, а термос у мене в патрульному авто.

Дорогою до штаб-квартири Дуґан пив каву, радіючи, що вона виявилася міцною. Поверх пластикової чашки він мигцем розглядав школярів з рюкзаками, продавців у кіосках, що виставляли ранкові газети, власників кав’ярень, що розгортали тенти у променях вранішнього сонця.

Звичайний мирний ранок у Афінах.

Супутник Дуґана провів його через відділок. Вони зупинилися під дверима в дальньому кінці кімнати для персоналу. Озброєний охоронець відчинив їх і пропустив Дуґана досередини. Йому відкрилася зовсім не очікувана картина: круглий стіл із червоного дерева, з протилежного боку від Дуґана сидів капітан Гектор Еліаде, а навколо нього – з півдюжини чоловіків у цивільному.

– Доброго ранку, містере Спіросе Діодорус, – Еліаде вказав на вільне крісло. – Ці люди приїхали здалеку, щоб, як кажуть у вас в Америці, подовбати вам мозок питаннями.

Жодної військової форми. Дуґан підозрював, що серед присутніх є переодягнені офіцери з Пентагону. Інші, мабуть, з Держдепартаменту. Якщо ці люди – не члени спільної антитерористичної групи, то їх просто послали вислухати його, щоб потім доповісти начальству.

Молодий, дуже засмаглий чоловік поглянув на нього з-під лоба, і Дуґан помітив, що засмага на його чолі обривається аж надто рівномірно: швидше за все, носить офіцерський картуз. Цей, мабуть, військовий.

– Містере Діодорус, які ви маєте докази, що у США збираються переправити зброю масового знищення?

– На підставі аналізу я припускаю, що вона, можливо, уже на шляху до Штатів.

– І ви вважаєте, що під загрозою перебувають об’єкти в Нью-Йорку, Вашингтоні та Чикаго? – уточнив сивий чоловік, що крутив у руках ручку.

– У Нью-Йорку – фондова біржа, Пентагон – у Вашингтоні, а чиказької цілі я ще не вирахував.

– Ви впевнені на сто відсотків?

– На вісімдесят дев’ять.

– Ви хоч приблизно уявляєте, яка паніка здійметься по всій країні, якщо міністерство внутрішньої безпеки введе червоний рівень загрози?

Дуґану не сподобалося, як тип наставив на нього ручку.

– Мабуть, не більша, ніж коли б ми перед 11 вересня оприлюднили сигнал, що група терористів-смертників проводить тренувальні польоти над Америкою по певному маршруту і тільки в один бік.

Тип жбурнув ручку на стіл і рвучко відкинувся на спинку крісла. Мабуть, із Держдепартаменту.

Маленький чоловічок з ріденькою борідкою подався вперед.

– У вашому звіті сказано, що мова йде про біологічну зброю. Але її існує стільки різновидів. Тож яка саме зброя? Ешерихія колі? Ботулізм? Бактерія, що спричиняє газову гангрену?

Дуґан впізнав у чоловікові, що до нього звертався, професора Сорджера з Енстонівського інституту.

– До війни в затоці[37], – повільно почав він, – Ірак займався дослідженням усього того, що ви перелічили. Складність на той час полягала в тому, щоб вивести штами бактерій, придатні для аерозольного розпилення. Бо тільки так можна одним махом знищити купу людей, як нам погрожує Тедеску у своїх пророцтвах. Як вам відомо, мікробів, достатньо стійких, щоб успішно використовувати їх як біологічну зброю новітнього типу, дуже мало, хіба що вони навчилися зберігати їх у мікропробірках.

– Гаразд, то якого висновку ви дійшли? – запитав Сорджер.

– Цю частину загадки я вже розгадав: це сибірська виразка.

У всіх перехопило подих.

Представник Пентагону насупився.

– Тільки не кажіть, що в таких маленьких групах вже немолодих людей, як «Сімнадцяте листопада» та МЕХ, знайшлися фахівці, які можуть модифікувати спори виразки, щоб застосувати їх як зброю.

– Ні, – погодився Дуґан, – проте нам відомо, що Росія вивела особливо смертоносний штам сибірської виразки під назвою «Антракс 836». КДБ називало цей штам своїми бойовими мікробами і вирощувало його у великих кількостях. Ці бактерії спокійно можна заморожувати сухим методом і зберігати в порошку. Ось вам і ідеальна біологічна зброя, до того ж, найімовірніше, стійка до пеніциліну. І виготовити новий антибіотик ми не встигнемо.

Тип, що крутив ручку, постукав нею по столу.

– Якщо я не помиляюся, апокаліптична релігійна секта «Аум Сінрікьо»[38] кілька разів безуспішно намагалася розпилити сибірську виразку в японській підземці.

– Щодо безуспішності ви маєте рацію, тому що вони спробували пустити спори через вентиляцію. Однак я майже впевнений, що Тедеску взяв до уваги їхні помилки і винайшов власний унікальний метод поширення виразки.

– Де підтвердження того, що цей штам є у моджахедів?

– Ірак володіє значними запасами спор. Їх планувалося застосувати проти сил коаліції та в Ізраїлі.

Тип з ручкою, сам того не зауважуючи, креслив каракулі у своєму блокноті.

– І звідки ця погань у Саддама?

– Згідно з нашими відомостями, десятки висококваліфікованих науковців з Росії, що залишилися без роботи, збули іракцям збудників різних епідемічних захворювань. Але знаєте, у чому найбільша іронія? У 1986-му, до того як Штати розірвали всі відносини з Іраком, їхнім ученим, щоб дістати спори сибірської виразки, досить було просто замовити їх у нас телефоном. Ми надсилали зразки з Американського сховища культур у Роквіллі, штат Меріленд, звичайною поштою.

– Усе це в минулому, – озвався армієць. – Які у вас є докази, що нам загрожує якась небезпека зараз?

– Голова підрозділу антитерористичної медицини наголошував, що напад на нашу країну із