Читати книгу - "Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення"

хто не має зброї, і навряд чи у десятого чи двадцятого з них був при собі сагайдак чи дротик, а в панцирах було їх ще менше; але одні були озброєні принаймні кістяними, інші — дерев’яними дрючками, треті — перепоясані з порожніми піхвами без зброї. Щитів та списів чи іншої подібної зброї вони зовсім не знають». Дуже схоже писав у XV ст. про озброєння суперників кримського хана, воїнів Великої Орди, інший венеційський посол Амброджьо Контарині: «Кажуть також, що в усій Орді не знайдеться і двох тисяч чоловіків, озброєних шаблями і луками; решта — то голота без жодної зброї».

Через сто років уже згадуваний Джайлз Флетчер дав дещо відмінну, хоча загалом і подібну характеристику озброєння татар: «Вони всі виїжджають на конях і не мають при собі нічого, крім лука, сагайдака зі стрілами і кривої шаблі на кшталт турецької… Деякі крім іншої зброї беруть із собою списи, схожі на рогатини, з якими ходять на ведмедів. Простий вояк не носить іншої зброї, окрім свого звичайного одягу… Але мурзи, або дворяни, наслідують туркам і в одязі, і в озброєнні». А в середині XVIІ ст. Боплан відзначав, що татари «озброєні шаблею, луком з сагайдаком, де буває 18–20 стріл, у пояса висить ніж, кремінь із кресалом, шило і 5–6 сяжнів ременю вязати бранців, яких сподіваються захопити підчас походу… Тільки найбагатші носять кольчуги, решта ж, не маючи такого предмету розкоші, йде на війну без панцирів».

Таким чином, бачимо, що всі сучасники підкреслювали надзвичайну легкість озброєння рядового татарського воїна і разом із тим прагнення знатних і багатих воїнів слідувати турецькій традиції озброєння. Очевидно, кримські татари практично відійшли від пізньоординскої військової традиції: ми не зустрічаємо нічого подібного до загонів важкоозброєних кінних латників, що були в золотоординських військ XIV та початку XV ст. Нечисленною у кримських татар була і «середня» панцирна кіннота, що була характерною для тогочасних військ Середньої й Центральної Азії. Основу війська становила легка кіннота, основною зброєю якої був лук.

Стандартний комплект озброєння рядового татарського воїна становили лук і сагайдак зі стрілами, шабля і ніж (зачіпна зброя), а для захисту використовували м’які стьобані каптани, подібні до московського тегіляя чи литовсько-руської перешиваниці, і такий самий захист голови (згадувані вже гостроверхі шапки). Знать і добірні воїни озброювалися за турецьким зразком у кольчужні чи кольчужно-плитові панцирі, металеві шоломи турецького та іранського виробництва, наручі, набедреники, наколінники і бутурлики. Знатні воїни також мали більш багату зачіпну зброю, що включала, окрім стандартних лука, шаблі і ножа чи кинджала, також легкий спис, бойовий топірець або чекан. Можливо, що в окремих випадках знатні воїни могли захищати своїх коней стьобаними попонами й металевими масками.

З огляду на кінний характер армії Кримського ханства, треба звернути увагу й на татарських коней. Сучасники в один голос хвалили їх за витривалість та пристосованість до місцевих умов. Від європейських порід коней татарські коні відрізнялися нижчим зростом, і тому вони не могли нести на собі важкоозброєного вершника. Сильних та крупних коней у татар було небагато: у 1555 р. московське військо захопило весь ханський кіш із 60 тис. коней, але тільки двісті з них було дорогими аргамаками, що коштували втричі-вчетверо дорожче за звичайного коня.

Татари були чудовими вершниками. За свідченням Боплана, вони «визначаються меткістю та сміливістю в їзді верхи, але на коні сидять невигідно, бо стремена короткі й ноги в колінах сильно зігнуті; взагалі татарин на коні скидається на малпу, що їде верхи на хорті. А проте вони чудові їздці й визначаються такою зручністю, що і в найсильнішому бігу трюхом перескакують із утомленого коня на другого, свіжого, котрого кожен тримає за поводи, втікаючи від погоні. Не почуваючи на собі їздця, вільний кінь, як-стій переходить на правий бік і біжить рівно з першим, усе готовий, щоб панові вигідно було скочити на нього, як буде треба. Такі вони привчені — служити своїм панам. А втім, це особлива порода коней, негарна й нескладна, але незвичайно витривала й невтомна, бо ж ніякий кінь не зможе пройти за раз 20 чи 30 миль (французьких) так, як ці бахмати, — так називається ця порода; в них густа грива, що спадає до землі, і такий самий довгий хвіст».

Оскільки головною метою татарських наїздів було захоплення ясиру, при тому важливо було по можливості ухилитися від прямого зіткнення з ворогом, татари велику увагу приділяли розвідці — як до початку кампанії, так і під час самого походу. «Визначивши похід на ворога, Хан обирає певне число досвідчених людей, нерідко з татар, але найчастіше з черкесів п’ятигірських, або ж із тих, які вважаються майстерних шпигунами і провідниками в інших країнах і найкраще знають місцевість, шляхи та переходи. Прибувши на кордон, вони негайно відправляються в найближчі місця і в усіх напрямках. Про все розвідують і особливо дбають про захоплення полонених. Захопивши їх, вони зараз приводять їх до Хана, який, вживши тортури, легко дізнається таким чином про стан країни, куди відправлені були шпигуни».

Наїзди на Русь часто відбувалися взимку, коли населення краю не могло легко розпорошитися по сховах за межами поселень. Для походу вибирали зазвичай сніжну зиму: татарські коні не мали підков, і змерзлий ґрунт, не вкритий снігом, міг попсувати їм копита.

Згідно з Бопланом, орда виходила в похід великим військом. Перед походом відбувався в Криму перегляд війська. Через Дніпро й інші ріки татари переходили вплав, і то особливим способом. Татарські коні були привчені перепливати великі простори — татарин плив поруч із конем, тримаючись лівою рукою поводів і гриви коня, а правою веслуючи; сідло, одяг і зброю складав на оберемок трощі, прив’язаний до конячого хвоста. Степ татари проходили вже встановленими шляхами, що вели вододілами, минаючи всякі річки.

Боплан описує похід 80-тисячної (тобто очолюваної самим ханом; кількість, беручи до уваги попереднє обговорення оцінок мобілізаційної потужності Кримського ханства, перебільшена; крім того, треба взяти до уваги, що сам Боплан ніколи не був свідком такого ханського походу-сефері) орди однією величезною колоною: татари йдуть широким фронтом, по 100 вершників в одному ряді, тобто 300 коней, бо кожний татарин вів по два вільні коні, щоб як що до чого їх змінювати. У глибину таке військо мало від 800 до 1000 рядів коней; коли ряди йшли тісно, то така армія займала від 10 до 15 км, а то й більше. «Це дивовижа для того, хто бачить це вперше, бо 80 тис. вершників має більш ніж 200 тис. коней, які вкривають степ густіше, ніж дерева у лісі… Здалека здається, що це на обрії наче хмара підіймається, росте й росте все більше і водночас ізближається і наводить страх і на найвідважніших». Татари просувалися вперед дуже швидко, але щогодини давали коням короткий відпочинок.

У віддалі двох-трьох миль від ворожого кордону орда зупинялася у зручному та безпечному місці й тут відпочивала два