Читати книгу - "По сусідству з дияволом, Наталія Савінова (SiN eVa)"

Розділ двадцять четвертий. Прощання довжиною в життя.

Елліас привіз її у дорогий готель, де приватність гостей та їх комфорт були еквівалентні сплаченим коштам. Тесс була занадто чиста та нерозпещена, тому не могла приховати захват в очах від королівських апартаментів. Вона кілька хвилин розглядала рожево-золотисту ліпку на стінах і візерунки на стелі. Не могла стримати посмішку, коли її очі подивились на кошик з різноманітними солодощами та фруктами, які вона ніколи не коштувала.
Він спостерігав за нею як хижак, насолоджуючись її наївністю та справжніми емоціями. Вона занадто сильно відрізнялась від тих, кого йому доводилось бачити, з ким доводилось знімати фізичну напругу та кого приводили інші. Тесс була скарбом у його світі і він піддавав сумнівам свої наміри. Невже він й справді погодився на те, щоб спаплюжити це прекрасне невинне створіння? Невже він зможе забути її і назавжди зникнути з її життя? Чи зможе вона прийняти життя після? Чи зможе він не повертатись до неї?
Тесс на якусь мить забула причину по якій вона опинилась в такому розкішному готелі. Вона була схвильована і вдячна сусідові за те, що він погодився стати її першим чоловіком, що привіз її до особливого місця і не поспішав. Він був дорорслим чоловіком і знав ціну всьому, він дав їй можливість тисячу разів передумати та відмовитись, але вона не збиралась цього робити. Передчуваючи близькість з чоловіком, що був їй небайдужий, вона подивилася на себе в зіркоподібне дзеркало і посміхнулася. Здається метелики в її животі зірвалися з котушок, викручуючии її кишечник.
– Можна я прийму душ? – соромлячись і червоніючи, Тесс подивилась на сусіда, який все ще стояв біля вікна, не зрушивши з місця.
– Тобі не потрібно питати дозволу. – посміхнувся Елліас. – Нам не треба поспішати.
– Дякую. – зітхнула вона.
– Я приєднаюсь до тебе за кілька хвилин. – попередив він, набираючи номер Шрама. В цей момент його очі вже були опущені на екран мобільного телефону, тому Елліас не помітив як спалахнуло обличчя Тесс.
– Ел? – в слухавці почувся сонний голос Едгара. – Що сталось?
– Подзвони їй і скажи, що сьогодні вранці буде збір старійшин. Мені набридло показувати їм себе з хорошої сторони. В деяких питаннях діють лише старі методи. – Елліас дивився в одну точку немигаючим поглядом, розуміючи, що завтра вранці він піде на крайні заходи і вже ввечері покаже справжнє обличчя всім старійшинам.
– Ел, що трапилося? – голос Шрама був досить стурбованим, адже він за роки дружби мав здатність розуміти свого друга без зайвих подробиць, і знав коли він потребує його поради, а коли може впоратись і сам. – Це через Тесс? Ти ж знаєш, що я вже в курсі того, що сталося.
– Знаю, тому хочу все прояснити раз і назавжди. – І перш ніж покласти слухавку, додав з тихим відчаєм. – Доглядай за нею.
Елліас вже все вирішив для себе і не збирався відступати. Тесс виявилась слабкою ланкою у його броні. Він більше не може продовжувати ці дитячі безглузді ігри, попри своє бажання та захопленність. Він більше не здатен ризикувати її життям. Сьогодні Метью, той що прагне визнання в очах старійшин і відкрито ненавидить методи правління Елліаса, спробував підібратися до нього через цю дурну дівчинку, завтра це зробить хтось інший. Такий недозвязок – це нескінченна загроза для сусідки та постійний головний біль для нього. Він зобов'язаний захистити її маленький світ від бруду «тіньового бізнесу», що поглинає все хороше і докорінно змінює людей.
Душова кабінка була величезною. У ній сміливо могли б поміститися п'ятнадцять людей. Вода була трохи прохолодною, адже Тесс хотіла охолодити наростаючий жар у її тілі. Вона здригнулася, коли почула як відчинились двері, і подивилася крізь запотіле скло на сусіда, який повільно увійшов до ванної кімнати. Вона продовжувала спостерігати за ним, не маючи можливості відвести закоханого погляду.
Запаморочення і слабкість зрадницькими хвилями накривали її з ніг до голови, не даючи можливості тверезо оцінити свої можливості. Вона відчувала щось дивне та нове, щось нереальне і таке незнайоме їй. Елліас цілував її повільно, насолоджуючись кожним поцілунком та дозволяючи Тесс звикнути до їхньої близькості. Він не збирався поспішати і завдавати їй болю, тому стримував себе попри загрозливе бажання.
– Тесс, ти впевнена, що хочеш цього? – відірвавшись від поцілунку, Елліас обхопив її обличчя своїми теплими долонями, змусивши подивитися в його очі. 
– Так. – видихнула вона.
Цієї відповіді було достатньо для них обох.
Він не бажав більше стримуватися. Він кожним своїм рухом показував Тесс, наскільки вона бажана для нього. Він хотів навчити її всьому, показати всю веселку ейфорії та межі її власних відчуттів. Він цілував її до втрати дихання. Торкався оксамитової шкіри, малюючи на ній лінії та зигзаги. Він кохав її і пестив як це повинен робити кожний чоловік, щоб показати наскільки вона прекрасна.

Світанок повільно оголошував про настання нового дня. Елліас стояв біля ліжка, охороняючи сон Тесс. Вона була знесилена і заснула в його обіймах одразу як він зробив перерву, і продовжувала спати, жодного разу не поворухнувшись і не змінюючи положення свого тіла. Вона була безтурботною і заслуговувала на перепочинок. Занадто багато негативних подій сталося в її житті. 
Вже за годину Елліас поцілував її і залишив номер готелю. Внизу на нього чекав кортеж із п'яти машин. Його статус та наміри не дозволяли йому ризикувати тією єдиною людиною, яка увірвалась в його життя і змусила його поводитися підлітком, змусила йому відчути ті забуті почуття, яких не існує в його світі. 
– Що робити із квартирою? – Запитав Шрам. Він сидів поруч на шкіряному сидінні і перегортав папери в товстелезній папці.
– Позбудься. – холодно відповів Елліас, відганяючи думки про сусідку.
– Ти впевнений, що не захочеш повернутися? – тихо перепитав Едгар, подивившись на Елліаса занепокоєним поглядом.
– Впевнений.
– Ел, – Едгар примружив свої очі. – Ти впевнений, що не пожалкуєш про це?
– Не впевнений. – важко зітхнув Елліас. – Та мені не можна повертатися. Не зараз. – Проковтуючи відчай і власну безпорадність, він все ще не міг подивитись у відповідь на свого друга, який знав його краще за інших. – Викресли мене з її життя!
– Добре.
– Але доглядай за нею. – Видихнув Елліас і стиснув пальці в кулаки. – І більше ніколи не згадуй мені про неї!
– Добре.
– Рушайте. – прохолодно віддаючи наказ водію, Елліас кинув прощальний погляд на готель, думками прощаючись з сусідкою.
Вже за годину вони йшли широким коридором у супроводі двох десятків охоронців. Реальність тіньового життя поглинула Елліаса цілком, докорінно змінивши його поведінку та погляд. Він впевнено крокував на зустріч з людьми, які надягли корону на його голову, показуючи всім своїм виглядом та ходою, що він хижак і він лідер. На крок позаду нього йшли Шрам і кілька наближених хлопців, які вміли вгадувати його бажання, ще до того як він встигав їх озвучити.
У центрі кімнати для зборів у білосніжних кріслах сиділи старійшини та представники голів різних провідних організацій, на яких будується кримінальний світ. Хтось обговорював ситуацію з відбілюванням, хтось мовчки курив, а дехто мовчки відсиджувався, не маючи бажання говорити зайвого. Охорона стояла позаду своїх підопічних і уважно розглядала тих, хто щойно увійшов.
Елліас не збирався пояснювати всіх своїх мотивів, але повинен був обгрунтувати раптові збори. Він вказав на Метью, який з нахабною усмішкою займав місце свого батька, а сам пройшов до останнього вільного крісла за видовженим столом. У повітрі ширяла напруга і нудотна тиша, яка не була передвісником нічого хорошо. Усі чекали продовження з'ясування стосунків, адже корона не дозволяє уникнути суду та слідства.
– Він намагався завдати шкоди людині за яку я несу відповідальність. – спокійно сказав Елліас, сідаючи у крісло.
– Та хто міг знати, що вона твоя людина? – виправдовуючись хмикнув Метью, показуючи золото своїх зубів.
– Ти знав! – ствердно відказав Елліас.
Метью дивився на Елліаса і продовжував нахабно посміхатися. Він був упевнений у тому, що зміг знайти той самий пролом у броні новоспеченого короля. Тепер він був упевнений у цьому на всі сто відсотків. І з такими знаннями він міг скинути короля у будь-який час, коли сам того забажає. Тепер Елліас буде частіше озиратися, тепер він втратить свою пильність, адже має слабину.
– Вона і є твоя «Ахіллесова п'ята»! – бридко виплюнув Метью, насолоджуючись собою і показуючи всім свою перевагу.
Десять представників голів, що сиділи на своїх кріслах, мовчки розглядали молодого і недосвідченого вискочку, що красувався своїми золотими зубами, погрожуючи новоспеченому королю. Ніхто не смів так відкрито йти проти Елліаса, ні тоді, ні тепер. Це було безглуздо для людей, які мали досвід у спілкуванні з такими незворушними опонентами.
– Ти правий! – підтвердив Елліас і зробив те, чого ніхто не очікував зараз, але не наважувався засуджувати.
Він мовчки взяв пістолет із рук свого повіреного і одним пострілом закрив рот Метью. Постріл був чітким із стовідсотковим попаданням у голову без промаху та осічки. Мертве тіло каменем впало на підлогу, змусивши всіх присутніх здригнутися. Охоронці всіх старійшин приготувались до оборони, діставши свою зброю, але все ж таки смиренно чекали подальшого ходу короля чи наказу своїх підопічних.
Елліас спокійно повернув пістолет його носієві і звернувся до присутніх прохолодним голосом:
– Ви самі просили мене взяти над вами верховенство. – схвально киваючи головами присутні слухали свого короля, не дозволяючи собі відвести від нього погляду. – Я прийняв ваше запрошення та прийняв корону. Тепер випливає питання, навіщо мені це верховенство, якщо хтось із вас намагається підкопатися під мене, намагається знайти в мені слабину і скористатися цим? Який сенс призначати мене вашим головним, якщо ви не маєте єдиноголосності? Я не хочу повторювати двічі, тому вперше і востаннє скажу, що не збираюся грати з вами в шпигунські ігри. Хто хоче мене повалити, повинен пред'явити незаперечні докази моєї нерозсудливості або назвати причини з яких я зобов'язаний зняти корону. Будь-хто посміє торкнутися того, що належить мені - закінчить так само, – він кивнув у бік бездиханого тіла, що волочили з кімнати двоє підручних. – Ми вирішили вийти з тіні, щоб розширити можливості бізнесу та вийти за межі нашого міста. Ми вирішили відбілитись. – усі погоджено кивали головами. – Ми вирішили усі суперечки вирішувати разом. Та я не дозволю нікому з вас порушувати мої правила.
Ніхто не наважився суперечити королю. Усі знали, що він людина принципів та слова, адже не дарма вони всі проголосували за його кандидатуру на посаду короля. Молодий. Сильний. Розумний. Той, кого знали і боялися за межами міста, той кого поважали і зверталися за порадою та захистом. Той, кого вони призначили головним над ними. Той, хто вестиме їх вперед до збагачення та відбілить репутацію для подальших поколінь.
Елліас знав, що ризикує, але не міг нічого не робити. Він був змушений заткнути рота цьому виродку, який вже не вперше намагався вибити його з колії.