Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Убивство у Мюнхені. По червоному сліду 📚 - Українською

Читати книгу - "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду" автора Сергій Миколайович Поганий. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 104
Перейти на сторінку:
ЦРУ. Київський план на кінець 1960 року передбачав «заходи з використанням т. зв. “документа Бандери”»[188].

У січні 1961 року редакції двох еміграційних газет у Західній Німеччині отримали від канадського аноніма копію листа, нібито написаного Бандерою знайомому у Сполучені Штати. У листі йшлося, що в українського визвольного руху немає постійних союзників у боротьбі, не є таким союзником і уряд Сполучених Штатів. Тому, щоб фінансувати визвольну боротьбу в Україні, цілком допустимо для членів організації вести шпіонаж у США і продавати дані СРСР. Бандера нібито просив адресата знайти людей, які можуть дістати секретну інформацію і зв’язати їх із Ярославом Стецьком, другою людиною в ЗЧ ОУН. Адресант цього листа просив у редакції заплатити йому 200–300 марок і дав реквізити банківського рахунка в Канаді. Він повідомив, що у нього є й інша цікава інформація.

Ясна річ, йшлося не про гроші. КДБ хотіло, щоб лист було оприлюднено, і тому надіслав його опонентам і ворогам Бандери. Одну копію отримали в редакції «Українського самостійника», газети покійного Ребета, а інший прийшов у газету «Посев», видання Народно-трудового союзу російських солідаристів у Франкфурті. Обидва видання нічого не заплатили і листа не надрукували, а Микола Лебедь у Нью-Йорку надав ЦРУ зразок почерку Бандери для графологічної експертизи – анонімний лист було надруковано на машинці, але кілька фраз і підпис зроблено від руки. Експерти ЦРУ з’ясували, що писав не Бандера.

Деймон і його київські колеги недовго були розчаровані невдачею – перша спроба опублікувати лист і посіяти недовіру між ЦРУ та бандерівцями не вдалася. Цей самий лист невдовзі розіслали по інших адресах у Канаді. Адресант просив 2000 доларів за решту документів Бандери, якими він нібито володіє. Гроші слід було покласти під камінь в оттавському передмісті Рокліф – схованку, очевидно, підготували чекісти, що працювали в канадській столиці під прикриттям радянського посольства. ЦРУ звернулося до канадців, щоб ідентифікувати власника банківського рахунка і провести розслідування цієї справи[189].

У червні 1961-го, коли цеерушники все ще з’ясовували, справжній це лист чи ні і хто за ним стоїть, полковник Деймон отримав службовий подарунок – дорогий годинник із гравіруванням. Згідно з матеріалами його особової справи, подарунком його відзначили «за проведення активних заходів проти українських націоналістів за кордоном». Провал Червоного лишився в минулому. Начальство було задоволено тим, як використовують вбивство Бандери[190].

21. Ходіння по колу

Другого травня 1960 року начальник мюнхенської бази ЦРУ відправив у Вашингтон довгоочікуваний звіт про розслідування смерті Бандери. Його підготував отець Майкл (Михайло) Коржан, головний агент ЦРУ по роботі з українською еміграцією в Європі у 1947–1961 роках. Він приїхав до Мюнхена з Парижа на запрошення не тільки ЦРУ, а й свого колишнього учня в мистецтві шпіонажу, а тепер начальника служби безпеки ОУН Івана Кашуби.

В ієрархії служби безпеки о. Коржан посідав виняткове місце. Під наглядом Коржана ще в 40-ві роки робив перші кроки в контррозвідці Мирон Матвієйко. На допитах у КДБ він характеризував свого колишнього начальника як «дуже досвідченого агента». Коржан користувався повагою і довірою обох націоналістичних фракцій. Він вступив до ОУН дуже давно, після розколу організації на мельниківців і бандерівців став на бік Бандери, але в боротьбі Бандери з Лебедем не підтримав жодної сторони. Багато хто вважав, що він більше симпатизує опозиції, ніж бандерівцям. Водночас ходили чутки, що Коржан настільки близький з Іваном Кашубою, що той дає йому на перегляд свої звіти, призначені проводу ОУН[191].

У Мюнхені Кашуба запропонував до послуг о. Коржана всіх своїх людей. Він знав, що Коржан має широкі зв’язки у світі розвідки і, можливо, працює на ЦРУ. Будь-які висновки Коржана у справі загибелі Бандери стали б відомі американцям, які з підозрою ставилися до мотивів і дій Кашуби. Справді Коржан приїхав у Мюнхен із дорученням ЦРУ провести розслідування й підготувати звіт. Бувши головною людиною ЦРУ по зв’язках з українськими націоналістами, Коржан збирав про них інформацію, розвідувальні дані про СРСР і перешкоджав інфільтрації чекістів в емігрантські організації й церковні кола. Він мав свій бюджет і багато «навідників», які виявляли потенційних інформаторів серед українських емігрантів, які їздили в СРСР або мали там родичів. Кількість кодових імен, якими ЦРУ позначало о. Коржана, вражає, і з цього можна зробити висновок про його роль в операціях управління: Capelin 1, Aecapelin 1, Aebath 1, Petroclus. В організації Гелена він числився як V 9460.9 and V-13611[192].

Михайло Коржан був священиком, що досить несподівано для спецслужб українських націоналістів. Багато провідників ОУН походили зі священицьких родин, але мало хто сам вибирав у житті церковну дорогу – найчастіше так траплялося тоді, коли родина не могла дати дітям іншої освіти, крім теологічної. Польська влада не пускала на адміністративні посади українців з вищою освітою, тому семінарія лишалася одним з небагатьох способів здобути освіту, а потім і роботу. Серед випускників львівської греко-католицької семінарії, яким світська діяльність пасувала б на-багато краще, був, наприклад, священик Іван Гриньох, наближений до Миколи Лебедя. Та на відміну від Коржана, який перейшов у незалежну від Москви Українську автокефальну православну церкву, Гриньох лишився вірний греко-католицькій церкві.

Саме через роботу в ОУН Михайло Коржан вибрав автокефалів. Він вступив до організації 1930-го, маючи вісімнадцять років. Через п’ять років, коли поляки заарештували групу Бандери за вбивство Пєрацького, а потім ув’язнили наступне покоління лідерів організації, Коржан піднявся в ієрархії ОУН і взявся за роботу, яка рано чи пізно мала закінчитися тюрмою. На початку 1935 року він стояв близько до Лева Ребета і опікувався спочатку пропагандою, а потім організаційними справами. Ще одним членом оунівського проводу була тоді Дарія Ціцик, у майбутньому Дарія Ребет. Невдовзі Коржaн почав працювати над втіленням давньої мети ОУН – поширити діяльність організації на сусідню Волинь, традиційно православний край.

У міжвоєнний період Галичина з Волинню перебували у складі польської держави, але довоєнна історія цих земель, релігійна ідентичність і рівень націоналістичної мобілізації населення суттєво відрізнялися. До Першої світової Галичина належала Австро-Угорщині, а більшість українців ходили в греко-католицьку церкву. За Габсбургів почалося політичне й культурне пробудження галицьких українців. Волинь натомість була у складі Російської імперії, більшість населення становили православні, а національне відродження збіглося з буремними подіями революції 1917 року і ще буремнішою громадянською війною. Польська влада по-різному ставилася до цих двох регіонів. Поляки вважали Галичину колискою українського націоналізму й намагалися убезпечити Волинь від галицького впливу. З цією метою вони заохочували переселення поляків на Волинь та встановили внутрішній кордон між регіонами, що ускладнювало галицьким організаціям діяльність на

1 ... 44 45 46 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"