Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

   Кін представляв собою хлопця із золотистим волоссям, великими білими очима, але під одягом ховалися самі кістки, які страхітливо просвічувалися через тонку шкіру. Кін завжди мав із собою пелюстки женьшеню, що могли загіпнотизувати кого завгодно і наслати забуття. Він уособлював обман.

   Прокляті були частиною Смерті. Вони оберігали її серце і робили те, чого б вона ніколи не зробила. І за тисячі років їхнього існування вони вигадали дещо цікаве, бо, на відміну від Смерті, їм було притаманне відчуття жалю і милосердя. Прокляті створили гру – «Смерть чи пощада?», суть якої була у тому, що всім, хто провинився перед Смертю, дарували шанс. Це траплялося не часто, однак якщо уже й траплялося, то дуже масштабно. Прокляті грали в цю гру як в Потойбіччі, так і зі звичайними людьми. Ну, як зі звичайними. В основному це були вбивці або люди, які не надто їм подобалися. У грі смерть належала Смерті, а пощада Проклятим. Вирішувала все скляна куля, яку гравець мав тримати у руках, поки не з’явиться характерний скрип. Якщо куля ставала чорною, це значило смерть, а якщо блакитною – пощаду. Однак, якщо чесно, цю пощаду треба було ще заслужити. 

   Ось така історія про чотирьох Проклятих, яких відродила Смерть зі свого серця. І хто б міг подумати, що колись вони знову опиняться у Елемстоуні – місці, яке Смерть ненавиділа понад усе на світі. Знову?

                                        ***     

   Котячий крик лунав всім Потойбіччям, а Смерть розлючено ходила зі сторони в сторону, чекаючи на особливих гостей. Вона ледве розігнала всіх примар, що мали не дати Ніко, Мірабель і Вієро втекти з її світу. «Це нечувано!».- Думала вона, деколи переводячи погляд на Чорного Кота, що сидів на своєму місці і вередував.- «Як вони посміли замахнутися на життя найціннішого елемента всіх Вищих Духів? Я не залишу це так!». Смерть в шаленому очікуванні визирала крізь балкон, минаючи поглядом свій кровавий трон. Її вивертало від однієї думки про те, що вони так легко перемогли її. Адже Смерті було відомо, що вони зачепили її за слабке місце, через що вона стала значно вразливішою. «Як я могла не передбачити таке?». 

   Почувся гучний дзвін. Такий, наче вдарили чимось тяжким у мідний таз. Навіть кіт замовк і заховався за свою господиню, а на порозі кімнати з’явилися тіні. Четверо постатей зайшли до тронної зали Смерті. На їх обличчях не виднілося жодних емоцій. Лише порожні білі очі і байдужі погляди. 

-Нарешті!- Мовила Смерть скрипучим голосом.- Де вас носить?

-Перепрошуємо, мем,- відповів Рен.- Мали розібратися з новоприбулими і дограти у гру із Заком Нельсоном. 

-Із тим нещасним крадієм картин?- Вона зіщулилася.- Провалився?

-Так.- Сказала Нана.- Він ваш.

-Що ж,- Смерть посміхнулася.- З ним я розберуся трохи пізніше. Наразі у нас важливіші справи.

-Сподіваюсь, ви викликали нас саме тому.- Заговорила Ши.

-А як же.- Володарка Потойбіччя сіла на трон.- Чотири елемстоунця, Священна Вода у Колбі і гра, яку вони запам’ятають назавжди. 

-Що стоїть на кону?- Зацікавлено запитав Кін.

-П’ятсот душ кожному… І лідерство в найбільших містах Потойбіччя.

-Що ж вони накоїли?- Здивувався Рен.

-Ледве не вбили мого кота.- Смерть провела рукою по густій шерсті. 

-Що?- Ши підійшла ближче до Смерті.- Це як?

-Дуже просто. Увірвалися до Потойбіччя, забрали елемент Природи і заразом пригрозили моєму дорогоцінному елементу. 

-Тож, вони приходили за Священною Водою у Колбі?- Перепитала Нана.

-Так, саме за нею.- Відповіла Смерть.

-Тоді в чому проблема?- Нана невдоволено зиркнула на Смерть.- Вони лише повернули своє. Ви знали, що колись це станеться. 

-Знала. І я була готова віддати їм ту воду. За умови, що один з них залишиться зі мною назавжди. Однак вони знехтували угодою. І я хочу, щоб вони за це заплатили. 

-Як на мене, тут немає нічого жахливого.- Промовив Кін.- Ваш елемент цілий і це головне. До того ж Священна Вода у Колбі ніколи вам не належала. 

-Я все вже вирішила, тому на ваші поради та пропозиції я не витрачатиму часу.- По голосу Смерті було чутно, що вона починає гніватися.

-А дарма.- Відказала Ши.- Бо ми – ваша совість, чесність і милосердя. Ми радимо як краще. Але, звичайно, останнє слово завжди за вами.

-Тож, ви погоджуєтеся, чи мені одразу їх вбити? Вважайте, саме це і є проявом мого милосердя.

-Гаразд.- Погодився Рен.- Буде їм незабутня гра. Якщо їм одразу не випаде смерть. Вони скривдили ваш елемент і не дотрималися угоди. Їх має бути покарано.

-Є одна проблемка.- Нана озирнулася на Проклятих.- Ми ніяк не пройдемо в Елемстоун. Забули? Це неможливо. 

-Це все, що тебе турбує?- Уточнила Смерть.

-Власне, так…- Нана кинула на Смерть здивований погляд. 

-Тоді проблеми немає, люба. Тому що є дівчина. І вона повністю просочена потойбічною енергією. Вона навіть не зрозуміє, як легко зможе провести вас в Елемстоун.

-І довго їй лишилося?- Ши похмуро поглянула на Смерть.

-Хто знає.- Вона посміхнулася найпотворнішою посмішкою, яку я колись бачила.- Місяць… Рік… Її врятує тільки справжнє диво. Або ж Природа чи Почуття. От тільки про них нічого не чути вже понад тисячу років. Сумніваюся, що вона довго протягне. Щоправда, ця дівчина  заслужила на таку долю. Нікому не слід намагатися вбити Чорного Кота.  

-Тепер зрозуміло, чому в ній так багато нашої енергії.- Зробив висновки Кін.- Але якщо вона і без гри скоро помре, навіщо тоді це все?

-Тому що…- Смерть задумалася.- Вона… Не погана людина. І навіть замах на життя мого кота не зможе зробити її жахливою, бо це було заради кохання. Прокляття… Вони такі ж, як Природа і Почуття. Це дратує.- Вона поглянула на кровавий фонтан, а в її погляді запалала печаль.- В будь-якому випадку, її дорога веде точно не до мене. А я дуже хочу провчити її. Всіх їх. 

-Тисячу душ кожному і ми в грі.- Мовила Ши.