Читати книгу - "Фатальне (не) везіння, Ірен Кларк"

Єва

— Це він, — тихо сказала я, вдивляючись у зображення на екрані.

Андрій, Льоша і Лада одночасно повернулися до мене.

— Хто він? — запитав Андрій, примружуючись.

Я вдихнула. Спогад сплив у голові настільки яскраво, що мені навіть стало не по собі.

— Я бачила його в день вбивства Дмитра, — сказала я.

— Де? — Лада нахилилася ближче.

— У казино. Саме тоді, коли ми знайшли труп Дмитра.

В кімнаті запала тиша.

— Ну, нарешті хоч одна нормальна версія, а то все бійки та драми, — він хмикнув і кинув погляд на Андрія. — Твоя жінка геній.

— Вона не моя жінка, — автоматично відповів Андрій.

— Ага, а я святий отець.

— Ти, скоріше, диявол-спокусник, — фиркнула Лада.

— О, нарешті ти мене оцінила, — посміхнувся Льоша.

Я втомлено зітхнула:

— Ви закінчили?

— Продовжуй, — кивнув Андрій, ігноруючи перепалки.

Я ще раз глянула на екран, ніби перевіряючи свою пам’ять. Так, це точно він.

— У той день я не звернула уваги. Ми з Ладою були зайняті… іншими справами. Але тепер, коли думаю про це, він постійно був у тіні. Немов навмисне уникав камер.

— Це вже цікаво, — пробурмотів Андрій.

— Ще він дивно дивився на нас із Ладою.

— Дивно — це як? — уточнив Льоша.

— Не знаю як пояснити, але коли ми тікали з кабінету Дмитра, він не зводив з нас погляду. Я ще тоді подумала, що він якийсь дивний.

— Може, він просто соціопат? — Льоша склав руки на грудях. — Я так теж часто роблю, коли вирішую, говорити з людьми чи краще зробити вигляд, що я їх не бачу.

— У тебе це просто вроджене нахабство, — буркнула Лада.

— А у цього типа? — запитав Андрій.

— Не знаю, але я майже впевнена, що він причетний, — відповіла я.

Льоша постукав пальцями по столу.

— Отже, що ми маємо? Підозрілий тип у казино, який неодноразово засвічувався на камерах перед смертю Дмитра, ніби щось вичікував…

— Треба дізнатися, хто він, — підсумував Андрій.

— Або ж знайти його знову в казино, — підкинув ідею Льоша.

— О, ні, — одразу сказала я.

— О, так! — підморгнув він.

— Ви серйозно?

— А чому ні? — втрутилася Лада. — Якщо він там був один раз, то, можливо, прийде ще.

Я втомлено провела рукою по обличчю.

— Нас же розшукують за вбивство!

—Поправочка! Розшукують дивних брюнетку і руду, а це не ви!

—Це найгірша ідея у світі.

— Але ж тобі подобаються погані ідеї, — невинно сказав Льоша.

— Взагалі-то…

— Ми йдемо в казино, — відрізав Андрій, встаючи.

Я вирячилася на нього.

— Серйозно?

— Ти ж сама сказала, що бачила його там, — він кинув на мене гострий погляд. — Значить, є шанс знайти його знову.

Я відкрила рот, щоб заперечити, але Андрій уже натягував куртку.

— І що ми там робитимемо? — запитала я.

— Гратимемо, питимемо дорогий алкоголь і фліртуватимемо, — безтурботно відповів Льоша.

— Ти серйозно?

— Ні, але ти вже уявила це і тепер страждаєш.

Я люто на нього подивилася.

— Ох, якби погляд міг убивати…

— Ти була б серійним убивцею, я в курсі.

Лада фиркнула.

— Гаразд, якщо ви закінчили з комедією, може, підемо вже?

— О, тільки не кажи, що ти не в захваті від ідеї походу в казино, — Льоша підморгнув їй.

— Звісно не в захваті, адже мене там знають як колишню наречену Дмитра!

— Дрібниці. Ти ж КОЛИШНЯ! І ти з нами.

Я закрила очі й важко зітхнула.

— Це буде жахлива ніч.

— Або незабутня, — усміхнувся Льоша.

Андрій мовчки схопив ключі й першим вийшов із кабінету.

Льоша дав мені кулачок, і я машинально стукнулася об нього.

— Хай почнеться гра, — сказав він, і ми рушили слідом за Андрієм.