Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Ох, ніхрена собі... - здивувався Фоллар.

Якраз у цей час Бетфорд і Кліффорд виводили дівчину з дому, і на їхню загальну несподіванку, просто перед їхнім носом пролетів той самий убивця. Він приземлився на землю, і переламав собі при цьому майже всі кістки. Але все ще був живий.

-Ах... - застогнав убивця.

-Спритно працюєте... - вигукнув Бетфорд, глянувши вгору. Звідти з вікна якраз визирали Реніфат і Фоллар.

-Це випадково вийшло... - пояснив Реніфат.

Благо дівчинка не зніяковіла від того, що сталося. Вона була занадто змучена, щоб звертати увагу на подібні речі. Єдине, чого вона хотіла в цей момент, це якомога швидше повернутися додому.

-Ага, я так і зрозумів... Спускайтеся вниз, допитайте вбивцю разом із Кліффордом. Я відведу дівчинку до капітана, нехай про неї подбає.

- Добре... Ми бігом! - вигукнув Фоллар - потім вони спустилися вниз. Кліффорд став над убивцею, і став чекати на інших. А Бетфорд, як і обіцяв, відвів дівчину до капітана. Реніфат і Фоллар вийшли з дому через головні двері, а потім підійшли до вбивці.

-Ох... Добийте мене... - скривився вбивця - я всяко вам нічого не розповім.

-Ні вже, паскудо... Помирати ти будеш тоді, коли я цього захочу. Ти зрозумів? - грубо промовив Кліффорд.

-Думаю, його варто обшукати, - проговорив Реніфат тримаючись за бік, він усе ще не відійшов від удару затичкою. Кліффорд нахилився, потім різко розвернув убивцю, і почав обшукувати його кишені. Той намагався обернутися на інший бік, але в нього це не вийшло. У кишенях була ще одна записка, з Іменем наступної жертви. Так вийшло, що нею мав зайнятися цей убивця, але оскільки він замінив попереднього, то їм довелося трохи відхилитися від плану. Кліффорд дістав записку, і почав її читати.

-Тут вказано Ім'я наступної жертви...

-І хто ж він?

-Хм... Якийсь герцог...

-І що, йдемо до нього?

-Спочатку здамо цього виродка під ув'язнення. Потім відпочинемо. А після займемося ще одним убивцею.

-Схоже, ми добряче підірвали сьогодні їхні плани! - пожвавився Фоллар.

-Ага... Але боюся радіти нам поки що зарано, - осадив Реніфат, - ми, як і раніше, не знаємо, хто за всім цим стоїть... Ну гаразд, підемо?

-Йдемо... - Кліффорд схопив убивцю за комір, підняв його, потім схопив його за капюшон і повів до найближчого патруля. Вони покинули межі будинку через арку, потім пройшли повз фонтан, і натрапили на варту.

- Панове... А куди це ви його ведете?

-До вас... Забирайте його - вигукнув Кліффорд, штовхнувши вбивцю в руки вартовим, ті його спіймали, розвернули, а потім закували в кайдани.

-А в чому він завинив, можна дізнатися? - промовив один із стражників.

-У замаху на Беліграма Таунса... Утім він виявився успішним. Тож вишліть до його будинку когось, там треба прибратися.

-Зрозумів! Гей Сельссон, відведи його до в'язниці, ти знаєш, що робити... Решта за мною! Стражники розійшлися в різні боки. Мисливці ж попрямували в гарнізон.

Мисливці сіли на своїх коней, а потім попрямували в бік заміської садиби герцога Кіра Ван Де Хонна. Вони виїхали за місто через південну браму, потім попрямували вздовж дороги, і нарешті виїхали до потрібної фортеці. Околиця складалася переважно з беріз. Мисливці висадилися біля дороги, що веде до садиби, потім стали прив'язувати своїх коней до дерев.

-Отже... Ми на місці.

-Ось це в нього хороми, можна позаздрити... - промовив Реніфат.

-А ти що думав, герцог житиме в застарілій хаті, на околиці міста?

-Я такого не говорив. То що, йдемо всередину?

-Йдемо...

Мисливці стали йти до кінця стежки, вони підійшли до дверей садиби, поруч з якою стояло кілька найманців, у кольчужній броні.

-А ви ще хто такі? - промовив один із найманців, він був налаштований не дружелюбно.

-Ми у справі, до герцога Кіра.

-Якій такій справі?

-У такій справі, яка тебе, нахабна ти пика, не стосується.

-Че ти вякнув?

-Що чув... На герцога готують замах, і якщо ти нас не впустиш, то для нього все може закінчитися плачевно. Утім як і для тебе.

-Ах, мати... Врізати б тобі, та шкода руки бруднити. Заходьте, герцог зараз у залі для гостей, один.

-"Щиро вам вдячні", - саркастичним тоном промовив Бетфорд, - один із найманців підійшов до дверей, потім відчинив їх, і повернувся назад на колишнє місце. Мисливці увійшли всередину садиби, всередині та була не менш помпезною, ніж зовні. Дорогий килим, меблі, люстри. А також картини розставлені вздовж коридорів. Усе це давало знати про те, що це не якась там хатина, а родове житло герцога. Втім, рідних у герцога не було, він був останнім, хто вижив зі свого роду. Увійшовши в садибу, мисливці пройшли через арку, що вела в гостьову залу, в кінці якої сидів герцог, на одному з численних стільців, поруч з яким стояв невеликий письмовий стіл. Побачивши мисливців, він зніяковів, потім спокійно встав зі стільця і попрямував до них на зустріч. Ті в цей час стояли біля входу в зал і оглядалися.

-Мисливці? Чого ви тут забули?

-Здрастуйте, мілорде, - поважно промовив Бетфорд, - ми тут у дуже важливій справі.

-Як ви пройшли через мою варту?

-Вони особливо не заперечували... Послухайте, вам загрожує небезпека.

-Яка ще небезпека? - обурено промовив герцог.

-У нас є підстави думати, що на вас готують замах...

-Що за дурниці? З якого дива комусь готувати на мене замах?

-З тієї, ваша милість, що ви перебуваєте у списку вбивць... І до вас уже було щонайменше кілька жертв. Все ще мені не вірите?

-Що-ж... Бачу ви не жартуєте... Проходьте

Мисливці та герцог пройшли трохи далі залом.

-Ну добре, припустімо, я до вас прислухаюся... Вам відомо, хто за всім цим стоїть?

-"Відверто кажучи, - промовив Кліффорд, - хрін його знає... Ми знаємо тільки, що за цим стоїть хтось вищий, а всі вбивства виконують якісь таємничі типи в плащах.