Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Але мотив?

-Видите, Ваша милість, - делікатно пояснив Бетфорд, - як з'ясувалося, всі жертви були покарані за ті чи інші "Гріхи": проповідник Саннерті потай від усіх приторговував наркотиками, зводив наклепи за гроші людей... Легендарний мисливець Беліграмм Таунс виявився ґвалтівником, що чіплявся за дітей... Отже, я ні до чого не хилю, але, може бути, ви також до чогось причетні.

-Я розумію вашу настороженість, але запевняю вас, я чистий... У всякому разі, мені це все не подобається, ви залишитеся тут, на випадок якщо ці вбивці з'являться?

-Саме тому ми сюди і прийшли, - промовив Бетфорд, - є у вас тут чай якийсь?

-Чаю немає, але є вино... Спокуситеся келишком?

-Так, мабуть...

Герцог підвів мисливців до величезного столу, що стояв у центрі залу, вони всі сіли за стільці. Потім до них підійшли слуги герцога, і стали наливати вино в келих кожному, хто сидить за столом. Бетфорд граціозно взяв у руки келих, сьорбнув із нього. Фоллар висьорбав усе залпом.

-Прекрасно... Вам відомий приблизний час, коли вони нападуть?

-Вважаю, сьогодні вночі... До речі, вже вечоріє, тож чекати залишилося недовго.

Настала ніч. Кліффорд і Бетфорд стояли біля каміна в головному залі, Реніфат і Фоллар розмовляли про своє сидячи за столом. Герцог у цей час перебував неподалік, і розглядав картину, що стояла позаду. У цей же час на стінах замку стояли лучники герцога, і чатували місцевість. Через деякий час до стін замку під'їхав візок з якимось купцем. Його зустріло кілька найманців.

-Ти хто ще такий?

-Добрі люди, вітаю вас! - сказав водій воза - я візник графа Ердінардського, а також постачальник вина герцога!

-Ах так, щось я вас не впізнав... Хм, добро... Але перш, ніж ми занесемо ваше вино... Ми маємо провести невелику ревізію, так би мовити.

-Зрозуміло... Можете скуштувати мого смачного вина, але тільки трохи, прошу вас панове.

-Не кипишуй візник, чи хто ти там, хрін його розбери, - сміявся стражник, - нікуди твоє дорогоцінне вино не дінеться.

-Я більше по горілці, хе-хе, - промовив один із стражників.

-А то.

Стражник підійшов до воза, стягнув з нього полотно, і виявив там пару діжок вишуканого вина. Він оглянув їх поглядом, а потім промовив - ну-бо, перевіримо, що там за пійло в тебе... - він заковтнув вино - ну й кислятина... Як ви взагалі п'єте таку гидоту... Ну гаразд, завози всередину.

-Угу...

Купець заїхав на кінному возі всередину двору, потім висадився з нього. Один із стражників відчинив двері всередину маєтку, інші стали заносити діжки з вином всередину садиби герцога.

-Ваша милість... Постачання вина - промовив стражник, тримаючи в руках ящик.

-А, добре... Несіть у винний льох... Але одну пляшку, мабуть, залиште на столі, у мене якраз закінчилося.

-Як скажіть... - стражник поставив ящик на підлогу, взяв із нього одну пляшку, а потім передав її слузі, який стояв неподалік. Той своєю чергою поставив її на стіл і відлив вино в келих. Герцог підійшов до столу, взяв у руки келих і випив.

-О так, так-то краще... А то в мене щось у горлі пересохло.

-Ви довіряєте своїм постачальникам? - промовив Реніфат.

-У якому сенсі?

-Вбивці цілком могли б їм заплатити, за те, щоб вони отруїли це вино.

-Слідкуйте за словами, пане як вас там... У мене люди довірені, і кого попало до себе в постачальники я не беру...

-Будь по вашому, але все ж таки, обережність не завадить.

-Він має рацію - промовив Бетфорд.

У цей самий час стінами замку дерлися темні силуети, вже за кілька секунд вони забралися нагору, накинулися на вартових, всадили їм ножі в горлянки і скинули вниз. Усе пройшло швидко, ніхто нічого не чув. Будучи вже на стінах замку, вони спустилися сходами у внутрішній двір. Підійшовши до будинку ззаду, вони влізли всередину через вікно, і опинилися на кухні. Потім вони прибрали одного з кухарів, точним рухом руки всадивши йому ніж у спину, той і не встиг нічого зрозуміти. Вони вибігли через двері кухні, і опинилися в головному залі.

-Ну здрастуйте, панове... - промовив Бетфорд.

-А ми вас уже зачекалися - єхидно промовив Реніфат.

-Невже? - з часткою сарказму промовив убивця.

-Ви справді думали, що цього разу все зійде вам із рук?

-Ну... Правду кажучи, так.

Після цієї фрази з боку головного входу в зал вибігло ще двоє вбивць. Сходами з другого поверху спустилося стільки ж. Мисливці і герцог були оточені, бігти не було сенсу, довелося дати бій.

-Вічно все йде шкереберть... - промовив Бетфорд - хлопці, тримати стрій!

-Захистіть мене від цих упирів, мати вашу! - злякано вигукнув герцог.

-Не бійтеся, ваша милість, ми свою справу знаємо...

-А де вся варта? - промовив Реніфат.

-Ніхто не прийде... - промовив один із убивць.

В одну мить усі вбивці, які донедавна стояли, понеслися в бій на мисливців, ті, своєю чергою, утворили собою захисне коло, у центрі якого стояв переляканий герцог.

Вбивці завзято нападали, наносячи точні удари своїми клинками, але кожен з мисливців з таким самим завзяттям їх відбивав, один з убивць дістав з кишені осліплюючу бомбу, і кинув її в мисливців. Ті забарилися, і на якийсь час дезорієнтувалися. Вбивця скористався цією перевагою, щоб убити герцога. Але йому не пощастило, Реніфат прикрив своїм тілом герцога, саме в цю мить убивця завдав удару, прямо в Реніфата, той скорчився від болю, Фоллар, який стояв неподалік, протер очі, і отоварив убивцю своїм молотом, той впав на підлогу, а Реніфат, відійшовши трохи від болю, закінчив розпочату справу Фоллара, встромивши свій меч в спину убивці. Одного вбивцю було вбито, залишалося ще п'ятеро. Ті трохи відійшли, щоб перевести дух, і вже наступної миті знову кинулися на мисливців. Вони були явно незадоволені тим, що відбувається. Кліффорд відбив удар одного з убивць, потім оглушив його потужним ударом у живіт, поранив його своїм мечем, а потім спритним рухом руки відтяв йому голову, та відлетіла кудись убік, і покотилася до столу. Зрештою мисливці зуміли здолати вбивць, Реніфат підбіг до одного з убивць.