Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

Вона чула, як Малліґан називає Ґолтові імена тих, хто не повернувся до зовнішнього світу.

— У нас є робота для всіх, — сказав Малліґан. — Насправді всього лише десятеро чи дванадцятеро повертаються цього року — здебільшого, щоб усе там позакінчувати, конвертувати все, чим володіють, і прибути сюди назавжди. Думаю, це був останній місяць перерви, бо до кінця року ми всі житимемо в долині.

— Добре, — мовив Ґолт.

— Судячи з ситуації назовні, нам доведеться.

— Так.

— Франциско, — звернувся Малліґан, — ти ж повернешся за кілька місяців?

— Щонайпізніше — в листопаді, — відповів Франциско. — Я повідомлю про це передавачем на коротких хвилях. Коли вже буду готовий повертатися, ввімкнете у мене опалення?

— Я увімкну, — сказав Г’ю Акстон. — І приготую тобі вечерю.

— Джоне, ти, безсумнівно, — сказав Малліґан, — цього разу не повертаєшся до Нью-Йорка.

Ґолт зиркнув на нього коротко, а потім рівно промовив:

— Я ще не вирішив.

Даґні зауважила, як різко подалися вперед Франциско з Малліґаном, здивовано вирячившись на Ґолта. Натомість Г’ю Акстон дуже повільно звів на нього погляд. Здавалося, він не здивований.

— Ти ж не збираєшся ще на цілий рік повернутися до того пекла? — запитав Малліґан.

— Збираюсь.

— Але ж… О Господи, Джоне! Навіщо?

— Скажу, коли вирішу.

— Але ж там тобі більше нема що робити. Ми вже переконали всіх, кого знали. За винятком Генка Ріардена наш список повний, але Генка ми переконаємо ще до кінця цього року. І міс Таґґарт, якщо вона забажає залишитись. Усе. Твою роботу виконано. Там немає більше чого шукати. Хіба що остаточного краху, коли дах упаде на їхні голови.

— Я знаю.

— Джоне, я не хочу, щоб твоя голова була там, коли це станеться.

— Ви ніколи за мене не хвилювалися.

— Але невже ти не усвідомлюєш, до якої вони доходять стадії? Вони за крок до відвертого насильства. Чорт забирай, та вони вже сто років тому зробили цей крок, скріпили його печаттю і задекларували! Але за якусь мить вони вповні усвідомлять ту реальність, яку створили, це усвідомлення вибухне їм просто в прокляті обличчя — відверте, неприховане, сліпе, свавільне, нестямне, криваве насильство пошириться, винищуючи все і всіх. Я не хочу, щоб ти опинився серед цього всього.

— Я зможу про себе подбати.

— Джоне, немає жодної причини ризикувати, — сказав Франциско.

— Як ризикувати?

— Мародери непокояться через зникнення людей. Вони щось підозрюють. Саме тобі не можна там більше залишатися. Завжди є шанс, що вони можуть виявити, хто ти такий і що робиш.

— Цей шанс дуже незначний.

— Але ж немає жодної причини це робити. Немає нічого такого, за що не могли б узятися ми з Раґнаром.

Г’ю Акстон мовчки спостерігав, відкинувшись на спинку крісла. Його обличчя було напружене, хоча не було там ні гіркоти, ні натяку на усмішку, нічого з тих виразів, з якими людина спостерігає за цікавими подіями, які на кілька кроків відстають від його уявлень.

— Якщо я повернусь, — мовив Ґолт, — то не заради нашої роботи. Я зроблю це, щоб відвоювати у світу єдину річ для самого себе — тепер, коли роботу вже виконано. Я нічого не забрав звідти, я нічого від них не хотів. Але є дещо таке, чого світ ніяк не хоче відпустити. Воно належить мені — і я цього не покину. Ні, я не збираюся порушувати присяги, я не співпрацюватиму з мародерами і не матиму ні для кого жодної цінності, не допомагатиму ні мародерам, ні нейтральним особам, ні штрейкбрехерам. Якщо я туди вирушу, то не задля когось іншого, а тільки заради себе. І я не думаю, що ризикую життям, але якщо й так — що ж, тепер я вже можу ним ризикувати.

На Даґні він не дивився, але вона змушена була відвернутись і стояти, притиснувшись до віконної рами. Її руки тремтіли.

— Але ж, Джоне! — вигукнув Малліґан, махаючи рукою в бік долини. — Якщо з тобою щось станеться, що ми…

Він винувато й різко замовк.

Ґолт засміявся:

— Що ви збиралися сказати?

Малліґан присоромлено замахав рукою, немов намагаючись відмовитися від своїх слів.

— Невже ви хотіли сказати, що коли зі мною щось станеться, то моя смерть буде найбільшим на світі провалом?

— Ну, добре, — знічено мовив Малліґан, — я цього не казатиму. Не казатиму, що ми без вас не впораємося — впораємось, і я не благатиму вас залишитися тут заради нас. Я і подумати не міг, що здатен коли-небудь повернутися до цього гнилого заклику, але ж, хлопчику!.. Спокуса була велика, я майже зрозумів, чому люди вдаються до таких засобів. Знаю, що коли вже ви вирішили ризикнути життям — байдуже заради чого, — то так і зробите. Я думаю тільки про те… Боже, Джоне, життя — страшенно цінна річ!

Ґолт усміхнувся.

— Я це знаю. Тому й не думаю про ризик, а думаю лише про перемогу.

Франциско мовчав. Він здивовано насупився і пильно вдивлявся Ґолтові в лице. Він не так зрозумів відповідь, як насторожився від самого запитання.

— Послухайте, Джоне, — продовжував Малліґан. — Оскільки ви ще остаточно не вирішили, чи полетите туди… Ви ж іще не вирішили, правда?

— Ні, ще ні.

— Оскільки ще не вирішили, то дозвольте нагадати вам кілька речей — просто для роздумів.

— Дуже прошу.

— Я хочу сказати про випадкові небезпеки — безглузді, непередбачувані небезпеки світу, що розпадається на шматки. Подумайте про фізичну небезпеку, пов’язану зі складними механізмами в руках сліпих дурнів і збожеволілих від страху боягузів.

Ви тільки подумайте про залізниці. Щоразу, сідаючи в потяг, ви ризикуватимете зазнати чогось схожого на те жахіття, яке сталося в тунелі біля Вінстона. А таких випадків дедалі більшатиме, вони частішатимуть. Ось-ось настане стадія, коли жоден день не минатиме без великої катастрофи.

— Я це знаю.

— Таке відбуватиметься і в решті галузей промисловості, всюди, де використовують техніку — машини, якими вони намагалися підмінити наш розум. Аварії літаків, вибухи баків з пальним і доменних печей, нещасні випадки з електричними дротами під високою напругою, обвали підземок й естакад — все це чекає на зовнішній світ уже зовсім скоро. Механізми, що мали зробити життя таким безпечним, тепер перетворять його на суцільний ризик.

— Я це знаю.

— Добре, що ви це знаєте, але чи зважили ви всі особливі обставини? Чи дозволили собі все це візуалізувати? Я хотів би, щоб ви