Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Терпкість вишні 📚 - Українською

Читати книгу - "Терпкість вишні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Терпкість вишні" автора Ізабелла Сова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 57
Перейти на сторінку:
відчинила двері, і я побачила татового наступника.

3.05. — Я нічого не розумію, — обурено розповідала я. — Як можна було вибрати когось такого?

— А що в цьому дивного? — відповів запитанням Ірек. Як завжди, запорпаний у шнури й коробочки під столом. — Жінки кидають усе заради Тарзана, шаленіють від Супермена й Фантомаса. То хіба не можуть для різноманітності закохатись у справжнього ведмедя?

— Можуть, але чому це повинна бути моя мама? — верескнула я.

— Ти гадаєш, моя мама мала кращих чоловіків? Вона колись жила з одним таким, що наставляв будильник на п’яту ранку й нипав до опівночі. Майже як той кролик із реклами батарейок.

— Але він був нормальним чоловіком! А не ведмедем із лісу.

— Якщо вона з ним щаслива…

— Але що скажуть люди?

— Люди… — Ірек дошкульно всміхнувся. — Здається, ми належимо до покоління, якому плювати на думку інших. І як тут вірити експертам?

4.05. Морочимося над тим, де провести черговий спекотний день.

— Їдьмо до Криспінова, — попросила Мілька. — Посидимо на пісочку. Поплаваємо.

— Ти покажеш світові свою засмагу, а ми будемо соромитись і ховатися в кущах. Дуже дякую, — пирхнула Марія.

— Там майже немає кущів, — потішив її Травка. — Якнайбільше, ти зможеш сховати ноги під один зі своїх светрів.

— То, може, поїдемо кудись до лісу, — озвалася Вікторія. — Приміром, у Неполомицях є класна пуща, із зубрами.

— Не знаю, чи із зубрами, зате напевно з міріадами комарів, — здригнувся Травка. — Ми їздили туди з Болеком минулого літа. Нам вдалося продертися якихось двісті метрів, а потім Болек змилосердився і дав команду повертатися. В останню мить, бо ті скурвині сини встигли вихилити з мене три літри крові. Пуща відпадає. Хіба що хтось забезпечить мене спеціальним скафандром і шоломом на голову.

— Вони так кусаються?

— Ну. Може, тому, що я їм багато меду. Слоїк на тиждень. А повидла — так і два. Ну і на додачу різні солодкі кашки.

— Ви тут про кашки, а час біжить, — утрутилася Мілька. — Їдьмо вже десь, бо я зараз зварюся!

— То, може, у Багри? Або на Скалки? — запропонував Ірек.

— На Скалках гарно влітку, коли вода нагріється, — озвалася Вікторія. — Тоді можна взяти матрац і відплисти під стрімку скалу, подалі від стероїдів, які окупували обидва пляжі.

— Теж мені пляжі! — махнула рукою Мілька. — Один — це шматок кам’янистого травника, а інший — асфальтова дорога, що веде просто до води. Але в цьому є якийсь чар. Особливо коли людині пощастить продертися крізь прибережний шар пластикових пляшок.

— Але о такій порі, — підтримав Вікторію Травка, — ми дістали б термічний шок.

— Ну то й куди поїдемо? — запитала я.

— Може, до Кобилян? — згадала Вікторія. — Вони не так далеко, і, здається, там є якась річка. Можна буде поталяпатися.

— Я чув, що та річка безнадійна, — кинув Ірек. — Але це думка моєї сестри, тож із певністю перебільшена. Малина полюбляє представляти дійсність у чорних фарбах.

— Ми сподіваємося, що вона помиляється, — сказав Травка. — Їдеш із нами?

— Ні. Я мушу зробити запасні копії файлів. Останнього разу в мене попропадали всі фотки Амелі.

— І знімки Рейнарда з «Брейншторма», — згадала Вікторія, — а я хотіла в суботу посидіти й подивитися йому в очі.

— І що ви, дівчата, бачите в тому Рейнарді? — дивувався Ірек, стукаючи кришкою корпусу. — Звичайний собі чувак, яких повно на Ринку. Вже і Травка ліпше виглядає.

— Я те ж саме сказав їм про тебе, — відповів взаємністю Травка. — Ти значно ліпше виглядаєш. А надто, коли помиєш голову.

— А ти навіть із брудною виглядаєш ліпше, — відбив м’яча Ірек.

— Може, ви закладете клуб взаємного поклоніння? — озвалася Мілька.

— Добре, — обірвав забаву Травка. — То що з тими Кобилянами?

— А кущі там є? — запитала Марія, розглядаючи свої бліді ноги.

— Здається, купа, — відказала Вікторія. — А ще гори й багато велосипедних доріжок.

— У нас немає велосипедів, — зауважив Травка.

— Ти завжди вигадаєш якусь проблему, — буркнула Мілька.

— Я тільки стверджую факти, але це не означає, що я не хочу їхати до Кобилян.

— Ну то й їдьмо, — сказала Вікторія.

І ми поїхали.

* * *

Сидимо в кущах, ховаючись від пекучого сонця. Милуємося краєвидами, таляпаючи ногами в річці завширшки зі сторінку формату А-4.

— Я не знала, що так складно добутися до тих Кобилян.

— Ми швидше доїхали б до Закопане, вже не згадуючи про Криспінів, — сказала Мілена, витираючи чоло листям лопуха.

— А чому Ірек не поїхав? — запитав Єндрек.

— Бо робить якийсь backup, — відповів Травка.

— А як що по правді, то хоче побавитися в «Diablo», — зрадила Ірека Мілька. — Він створив нову версію і збирається трохи її вдосконалити.

— А колись він мені втирав, що це я узалежнений від машин, — озвався Єндрек. — Бо я мав такий період у житті, коли валандався по гральних автоматах.

— Я теж, — зізналася Вікторія. — У третьому класі. Тринькала на це всі кишенькові гроші.

— Я грав торік. У випускному. Звірився Іреку, а той одразу заявив, що я узалежнений. І що я повинен відвідати його знайомого, якогось Трубку.

— Губку, — виправив Травка. — Ірек сам повинен його відвідати. Знаєте, що він робить, коли прокидається?

— Ну?

— Чистить зуби, випиває кефір з амарантом і запускає «Diablo».

— І він може їсти це свинство? — здивувалася Вікі. — Я двічі пробувала і не змогла. Хоч кажуть, що це страва XXI сторіччя.

— А я волію старі винаходи, типу там вареників чи кров’янки, — розмріявся Єндрек.

— А я люблю експериментувати, — зізналася Вікторія.

— Знаємо, знаємо.

— Але й спека, — зітхнув Травка.

— То поплавай собі, — з іронією пирхнула Марія, вказуючи на струмочок.

— Великі риби мали б тут проблеми з маневруванням, правда, дівчата? — зауважив Травка.

— З плаванням, мабуть, теж, бо вони шкрябали б пузами по піску, — кинула я.

— Про яких риб ви говорите? — здивувався Єндрек. — Якщо тут хтось і водиться, то хіба п’явки. Вони мають стільки артерій на вибір.

Ми як за командою витягли ноги з води.

— Я пожартував, — повідомив нам Єндрек, нахабно шкірячись.

— Ти, певно, заздриш, бо твої лапи не вміщаються і ти можеш мочити тільки пальці? — кинула Мілька.

— Я сподівався намокнути цілком. Вікторія так захоплено описувала принади Кобилян.

— Я тільки повторила те, що розповів мені Олек, — виправдовувалася Вікі. — Не моя провина, що він згустив фарби.

— Ми думали, ти тут уже була, — здивувався Травка.

— Хіба я мушу бувати в усіх місцях? — відбуркнулася Вікторія.

— Ми мали саме таке враження, — визнала Марія.

— І ти грубо помиляєшся. Бо в Кобилянах, мої любі, я вперше.

Година опісля. Або дві

Валяємося на животах, мочимо в струмочку долоні. Нудьга.

1 ... 44 45 46 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Терпкість вишні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Терпкість вишні"