Читати книгу - "Курва"

232
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Курва" автора Христина Лукащук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45
Перейти на сторінку:
class="p1">– Сказати, що жарт…

– Зачекай-но… – на очах блідне Тамара, – то була його дитина? Олега?

Я мовчу, бо хіба потрібно стверджувати очевидне. Тамара зі Світланою перезираються. На якусь мить так і завмирають зі склеєними докупи поглядами. Світлана зачинає дивно і напрочуд ритмічно хитати головою зі сторони в сторону. Ніхто не знає, що з того хитання буде, до чого воно доведе. Тамара насторожується. Інтенсивно про щось міркує.

– Світланко, а як же твоє прощення? – тихо, так, що тільки вони обидві й чують.

Я відчитую цю фразу по знекровлених устах лікарки.

Світлана припиняє хитатися. Зосереджується. Нарешті всміхається. Але якось трохи зло, недобре.

– Тамарочко, ти маєш рацію. Був семінар, тепер – практичне заняття. Марто, пробач. І… спасибі! – голосно, чітко, наче напам’ять завчено.

Я на знак згоди хитаю головою.

– І ти мені пробач, – шепочу.

Видно, дуже тихо, бо чую лише сама себе. Мої супутниці покликали офіціанта, розраховуються. На столі ще гора всього, а їм не всидіти.

– Я до себе… – Світлана, опустивши очі.

– Та яке? Світланко, ми ж до сауни зібралися. Усе заплачено. Останній вечір. Усе ж добре склалось. То чому б нам і справді цього не відсвяткувати? – Тамара намагалася врятувати ситуацію.

– Ти йдеш? – Світлана до мене.

– Так, піду, – я.

Мені зовсім не хотілося нікуди йти. Не пам’ятаю, коли мені було гірше. А що ж я собі намислила? Що як розповім, то Світлана й справді кинеться мені в обійми? Хто мене просив? Вона про дитину ні сном ні духом не знала… Так само й Олег. Той взагалі нічого не знав…

Відступати не було куди.

– Тоді йдемо! Ще шампанського! – Світлана.

– Світланко!.. – Тамара.

У голосі тривога, ніжність і відповідальність.

– Не хвилюйся, я все контролюю, – Світлана. – Тепер я все контролюю.

Сауна була готова на восьму годину, як ми й замовляли. Світлана зайняла нижню полицю, а ми з Тамарою горішні. Багато тепла, незнайомі екзотичні аромати, великі чорні махрові рушники…

– Гарно в них тут. Як дитятко підросте, обов’язково приїду сюди ще раз. Усі втрьох приїдемо… – Світлана.

– Гарна думка. А я, тільки-но отримаю розлучення, також сюди приїду… – Тамара.

Було відчуття, що жінки слухають лише свої власні емоції і відчитують потаємні бажання.

– А я б звідси взагалі не їхала, – я.

– А що? Непогана думка. Ти б могла здати своє помешкання вдома, а тут влаштуватися на якусь роботу, або й так – жити у своє задоволення, – підхопила думку Тамара.

– А що б ти хотіла робити, коли б могла собі дозволити? – Світлана.

– Писати.

– А що? Статті до глянцевих журналів? – Жінку це відверто зацікавило.

– Ні. Романи.

– А-а-а-а-а, – розчаровано, – журнали куди цікавіше.

– Можливо, – охоче погодилась я.

Так гарно точилася розмова, мені будь-що захотілося зберегти цю нейтральну ноту.

– Дівчатка, ви ще побудьте, а я піду. Голова розболілась. Не треба було стільки шампанського пити, – раптом Тамара. – Повірте, зовсім не хочеться вас покидати, але справді не можу.

– То ми також, – Світлана поспішно, наче боялася залишатись зі мною наодинці.

– Ні, ні! Я буду картати себе, що через мене ви недоотримали задоволення… – Тамара прохальним голосом.

– Гаразд. Але ти не засинай. Підемо ще на пляж. Посидимо… Востаннє… – Світлана.

– Заходиш? – я.

Раптом вирішила розслабитися, заплющити очі, забутися. Як ніколи захотілося тепла, тихої музики, незвичайних пахощів. Воліла відчути себе захищеною, у безпеці… наче в лоні…

– Ні, йди сама. Я тут посиджу… – втомленим голосом Світлана.

Я не наполягала. Зняла із себе рушник, постелила на дерев’яну лаву. Залишилася оголеною. Лягла на повен зріст. Заплющила очі. Тепло поволеньки входило в мене, заходило під шкіру. Я завжди мерзну, тому тепла мені не може бути забагато. Музика – дивовижне поєднання струнного інструмента, голосу, щебету птахів та звуків морського прибою – заколисувала, гойдала і відносила все далі й далі, до давно забутих мрій.

Мені захотілося забути про все, що сталося протягом кількох останніх років. Запраглося ще одного шансу. Здавалося, що з цією поїздкою він у мене з’явився. І хоч на своє запитання я так і не отримала відповіді, та гадала, що разом з учасниками я навчилася прощати, приймати, любити. Передусім себе.

Так, насправді-бо я й не знаю, яка я. Я думала, що хтось мені це скаже, але помилялася. Я мусила сама визначити. Була в боргу перед самою собою. Я намагалася по-новому дослухатися до свого тіла. Пробувала відчути щось глибше і таємничіше, ніж хіть, ніж бажання. І воно відгукнулося. Воно так багато хотіло мені сказати. Його розривало бажання про все мені розповісти…

Страшенно душно. Бракує кисню. Кров від надзусиль пульсує в скронях. Ковточок води… Чистої, прозорої, прохолодної. Іду до дверей. Легко штовхаю. Мовчать. Наче жартують. Вони ніколи не зачинялися. Двері в сауні ніколи не зачиняють… Штовхаю сильніше. Мовчать. Вперто, зціпивши зуби. Усе ще не передчуваю нічого злого. Яке зло? Я ж тільки-но навчилася приймати… Кров стугонить дедалі болісніше. Язик прилипає до піднебіння. Ковток води… малесенький… Протираю невеличке скельце в дверях, аби хоч когось покликати на допомогу… Я ж тільки навчилася прощати… Світлана. Чудово! Вона мене побачить і допоможе… Якась бліда і знову некрасива. Треба буде їй сказати, що така крива посмішка їй не личить, що вона старить її… Жінка щось намагається мені сказати. Самими устами… «К-у-р-в-а» – відчитую по буквах…

Стукаю ще раз… Стрічаюся з нею очима… Вона не поспішає відчиняти двері. Підпирає їх щільніше своїм поглядом…

Але ж як?

Я ж тільки навчилася любити…

Примечания

1

Трафляти (діал.) – влучати. (Тут і далі – примітки редактора.)

2

Ровер (діал.) – велосипед.

3

Уродини (діал.) – день народження.

4

Лазничка (діал.) – ванна.

5

Краще розлучена, ніж хвойда (польськ.).

6

Пляцок (діал.) – пиріг.

7

Бритванка (діал.) – форма для випічки.

8

Жадібно (діал.).

9

Застановлюватися (діал.) – задумуватися.

10

Розвузькувати (діал.) – розмазувати.

11

Церувати (діал.) – штопати.

12

Кпити (діал.) – насміхатися.

13

Черевички на підборах (діал.).

14

З клясою (діал.) – тут: висококласна.

15

Катуляти (діал.) – котити щось, переважно кругле.

16

Плястерок (діал.) – пластинка.

17

Божевільна (діал.).

18

Експлозія (лат.) – вибухове виверження.

19

Гольфи (діал.).

20

«Здрастуйте!» – звертання до жінки тайською мовою.

21

Гостро-кисло-солодкий тайський суп із креветками та грибами.

1 ... 44 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Курва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Курва"