Читати книгу - "Під Савур-могилою"

— Попередь, Гнате, про це «не по путі!» полковників Кравченка та Ханенка і вертайся мерщій назад, будемо міркувати разом із паном Вареницею і паном Сулимкою про подальше,— наказав Сірко Турлюнові, лишившись сам на сам у задумі. Новини пантеличили його тим, що він не знаходив їм ради, дійшовши висновку, що мусить відбути з Вінниччини, щоб навіть тіні Тетері не мати над собою, а основне — щоб якось розладнати плани Шірін-Гірея, Шабаші-паші, хана та султана.

Конкретного ще в Сірка нічого не було вирішено. Більше того, йому було не до вирішення, бо забагнув одружитися сотник Лавро Гук з легкою, тонкою, як виточеною, вишукано-граціозною сиротою Улянкою, донькою колишнього сотника Гречки, отож піклувався тим, ба й батькував на весіллі, хоч, правда, й не гучному. І таки по весіллі до нього прийшло рішення, як і всі Сіркові,— просте, блискавичне і вчасне. Поки польські когорти Потоцького, Чернецького та інших підуть разом із Тетерею по Україні (Уманський, Брацлавський, Кальницький і Черкаський полки уже відмовилися йти із Правобережжя), поки кошовий гетьман Іванець Брюх з'єднається в Гадячі із князем Великоґаґіним,— він, Сірко, малими силами спробує несподівано напасти на калгу під Очаковом чи й на пашу по путі від Акермана, не прийнявши участі у братовбивстві.

— Одна поява козаків під тобою може відхилити все Ханство від походу в Україну, а це вже облегшення для нашого люду,— запевняв Сірка Васюра Варениця.

— А так, одна твоя поява в улусах та ще зненацька може вирішити долю всієї ханової затії,— вторив Адам Сулимко.— Ти ж у них — шайтан; характерник, та й місця ці тобі достеменно знані як нікому із нас, недосвідчених.

Отож, передавши наказним полковникам Васюрі та Адамові Сулимку Кальницький і Вінницький полки, а Гукові — Вінницю «до потреби і сутуги», Сірко, взявши із собою Турлюнову вивідну сотню та три сотні підкам'янських і уманських козаків у Ханенка, спішно пішов, хоч і лише ночами, під Очаків. Сацькові Туровцю та Паньку Пилипчаті повелів через свого посланця спішно організувати і вислати під проводом Нестора Мороза, Івана Щербини «або іних осіб» загін на чайках-човнах і на конях — у гирлі Дніпра буде битва з Шабаші-пашею.

Розрахунки Сірка виправдали себе. Іванові Щербині успішно вдалося зупинити річну флотилію паші, Морозові — зненацька захопити Іслам-Кермен зі службами (Шабаші-паша зумів утекти в море на каторзі!), а Сіркові — в пух і прах рознести без втрат увесь Очаківський посад, не випустивши з нього жодної душі, і звільнити біля двох тисяч ясирників, для переважної більшості з яких вистачило у фортеці та околах коней і зброї, волячих дараб і ослячих двоколок-бідарок.

Не лише Сірко та Щербина дивувалися козацьким успіхам у цьому поході, а й ясирники, потай вірячи, що в Сіркові дійсно сидить якийсь демонський шайтан і підказує йому, коли та куди йти на людоловів. Адже, крім усього, за Сірковим наказом його загони захопили на випасах цілі табуни коней-бахманів, черед і отар буджацьких вкупі із пастухами. І все це було вчинено вмент, умліока. Лише загін Мороза в Іслам-Кермені, розбивши опівночі сонних яничарів, мав людські втрати і не зміг обійтися без присланої Сірком помочі.

Доки Сірко випроводжав із кам'янськими загінцями звільнених ясирників з худобою та мажами (одних — у дрібні осідки Уманщини і Смілянщини, а других — охочекомонців — у Великолужжя, але не в Кіш у Зозулиному Яру, а в Чортомлик, куди через посильних наказав слідувати і флотилії Мороза), Гнат Турлюн якось розвідав, що в Ханство правиться із Подолії Кучманським шляхом великий ясир.

Отож, покінчивши з відправкою всього звільненого і захопленого, Сірко спішно, лише з трьома сотнями, між якими були і недавні ясирники, рухаючись тільки ночами, направився до Бугу. Вже на Бузі йому стало відомо від переляканих осільців, що погоджений із ляхами ясир буджаків узято в Побалтії, Посавранні та Богопіллі, хоч дізнатися, де він перебуває, не пощастило.

Боячись проґавити його рух, Сірко вислав Турлюнову сотню на пошуки, а сам засів на переправі через Буг, куди, за його догадками, буджаки неодмінно мусять врешті поткнутися, якщо вони дійсно обтяжені так, як підказували йому перелякані осільці.

І таки було в Сіркові щось нечисте, як переконалися і його теперішні однопохідці, бо, розвідавши особисто чамбул із ясирниками, він заздалегідь вдало передбачив його подальшу сакму і розставив свій невеликий загін так, що весь ясир і його супровідний чамбул опинилися у верші. Сірко відгадав заздалегідь, що обтяжений ясир обов'язково схоче сховатися на ніч і облюбує глибокий крутоспадний байрак, в якому і паші буде досить для худоби, і води вдосталь, і сховок від стороннього ока надійний.

Таким був на путі ясирників байрак Нечертань. Отож козаки заздалегідь оточили його ізусюд. Ясир обтяжливо вповз у нього, отаборився і розпалив багаття для приготування їжі та охоронного освітлення. Маючи дозвіл ляхів на людоловство, буджацький булук був такий безпечний, що й повірити важко.

Повкладавши по горі у травостої навчених коней та сховавши в чагарі неуків, козаки, лежачи навкруг байраку, дивилися, як на видиво, і на виставлення варта, і на приготування їжі та її довге й марудне споживання, і на вкладання на сон: спершу нещасних ясирників, а потім і людоловів.

Сірко і козак Явтух Калач, по завчасній домові, похітно хропучи й іржачи по-жереб'ячому іздвобіч, поволі поманили від табору лжесуперннцтвом у крутоглибінь байраку спершу кількох розбуджених і озлілих жеребців із буджацького табуна, а їм услід і решту коней косяка. Відрив коней від бивака і був основою Сіркового задуму-нападу на булук. Майже без окрику й гаму були схоплені козаками пастухи, а слідом вумліока поарканена чи проткнута стрілами добре видима на тлі вогнів варта.

Шаткування і різанина сонних людоловів тривали недовго. Допомагали