Читати книгу - "Все буде добре"

– Серйозно? – округлила очі Марія.

Вона пам’ятала всю ту ситуацію навколо Олі. Там хлопці навіть якийсь спір мали на цю тему.

– Та, серйозно! За когось із сусіднього села. Уже має двійню. А її чоловік працює на птахофабриці, також із гноєм. То, напевно що, карма така.

– Напевно, – засміялась Марія.

Усе-таки добре було зустріти когось зі свого минулого. Нехай колись у них і не складалися стосунки, але тут і зараз Марія потребувала Катерини. Потребувала ось цих спогадів, цього відчуття, що вона жила, мала власне коло спілкування, друзів і життя, сповнене надій на майбутнє. Так, потім усе пішло шкереберть, але ж було!

Жінки поговорили на ще кілька тем із минулого, поки Катя раптом не посерйознішала й не відвела погляд.

– Слухай, маю таке трохи дурне питання, але… – вона міцно стиснула великий палець на правій руці. – Ти колись стикалася зі зрадою?

Марія задумалась, згадуючи всі рази, коли зраджували їй, і скільки разів зраджувала сама. І вирішила, що Катя не мусить знати всю правду про її життя.

– Так, було кілька разів. А що? Гадаєш, твій потенційний наречений тебе зраджує?

– Ну не те, щоб зраджує…

– …але ти вже собі надумала все, що треба.

Катя сумно усміхнулась і кивнула. Покірна, терпляча жінка, любляча дружина. Чому ж такі завжди зустрічають мудаків, які їх не цінують? Марія зітхнула. Напевно, така карма.

– Дивись, є сто п’ятсот способів довести, що твій партнер – козел, і ще стільки ж – що ти параноїчка. Я не буду тебе ні в чому переконувати, але зроблю отак, – Марія дістала з сумки гаманець і поклала на стіл золоту прямокутну візитку.

Якось давно (насправді – ледве з місяць тому) Сашко поїхав у справах, а Віталік, якого приставили до Марії в якості аташе, мав відлучитись на кілька днів. Тоді він дав їй контакти Андрія, «майстра на всі руки». Наказав: у випадку чого – телефонувати йому. Послугами «майстра» Марія не скористалася, але познайомитись із виконавцем мала нагоду. Ним виявився приємний чоловік років тридцяти п’яти, який називав її лише «пані Марія» та володів широким спектром навиків «для вирішення будь-якої ситуації».

– Його звати Андрій, і він зможе тобі допомогти, – Марія підсунула візитівку ближче до Каті.

Та обережно взяла листочок.

– А… Допомогти з чим? – запитала ніяково.

– З усім! Простежити за твоїм коханим і дізнатися, чи зраджує він тобі, пристрелити коханку або знайти тобі нового чоловіка – Андрій у всьому допоможе. Якщо тобі грошей вистачить. Спеціаліст хороший, але не з дешевих. Скажеш, що від мене, – отримаєш знижку, – підморгнула Марія.

Катя розгублено посміхнулась і заховала візитівку в сумку:

– Дякую тобі дуже. Я, правда, не знаю, чи скористаюсь цими… послугами, але все одно дякую, – вона обернулась до офіціанта. – Вибачте, а рахунок можна?

Марія раптом застигла. «А… Антона можна?». Жінка похитала головою. Та ні, ні, бути такого не може. Щоб він – та з нею?… Вона глянула на Катерину, на русяву Катрусю, над якою в дитинстві всі сміялись, – і раптом зрозуміла, чому. Через ревнощі. Катя була привабливою. Без родзинки, без амбіцій – так, але вона була привабливою. Марічка зауважила це ще тоді. І спеціально налаштувала всіх проти дівчини. Щоб здихатися конкурентки. Щоб вона раптом не захотіла відбити в неї Антона. Марію нервово пересмикнуло. Хто б міг подумати, як усе склалось. Урешті-решт, її страхи збулися. Хоча це було очікувано.

Залишившись на самоті, Антон вирішив узяти когось на місце Марічки та зупинив свій вибір на Катрусі. Далеко не ходив. А зараз не може покинути її через почуття відповідальності.

Обличчя Марії прорізала крива посмішка. От кобель! Загадку таємничої коханки розгадано. І цікавий азарт, який Марія відчувала до Антона, змінився відразою. Бажання бути поруч із цією людиною знову зникло. Усе-таки не треба було тоді, після ситуації на підземному паркінгу, давати волю емоціям. Якби вона тримала себе в руках…

– Ти тут живеш, неподалік? – поцікавилась Катя.

– А… Ні, ні. Я взагалі живу в іншому районі.

– Чому ж тоді закуплялась у цьому супермаркеті?

– З подругою гуляла, от і на звороті зайшла… Ого, яка година! Слухай, Катю, приємно було тебе бачити. Стільки років минуло, що капець. Телефонуй, коли що, але зараз я маю бігти. Пообіцяла чоловіку, що буду раніше вдома!

І перш ніж Катя встигла вставити хоча б слово, Марія обійняла її, буквально вибігла з кафетерію та рушила вздовж вулиці. Це ж треба, як життя закрутилось… Однак не встигла вона завершити думку, як поруч пригальмувало темне «Ауді», і його задні дверцята відчинились.

– Вас підвезти? – запитав мужчина з холодним поглядом.

– Ні, дякую, не потребую, – усміхнулась Марія та спробувала продовжити свій рух, але шлях їй загородило двоє – типові бандюки.

– Не переймайтеся, ми хороша компанія, – спробував усміхнутись мужчина в авто, однак вийшло радше страхітливо, ніж привабливо.

– Ну, якщо ви наполягаєте…

Марія роззирнулася на майже порожній вулиці (мінімум шляхів до втечі) та сіла в авто. Бандюки приєдналися до неї, і транспорт рушив. «Не можеш боротися проти течії – то розслабся й підкорись їй». Щось таке писало в тому клятому «Збірнику східних мудрощів». Тому Марія зручніше влаштувалася на диванчику та перевела погляд