Читати книгу - "Все буде добре"

– О, пані Маріє. Нарешті ми зустрілися, – з-за столу підвівся високий чоловік у дорогому костюмі.

Жінка підійшла ближче і зморщила носика: її співрозмовник точно не вмів правильно користуватися своїми парфумами. Запах був хоч і був приємним, але надто насиченим.

– Сказала б, що дуже приємно, але не люблю брехати на першій зустрічі, – відповіла Марія, сідаючи в запропоноване крісло.

– Ви мені вибачте, але що я можу зробити, якщо ви просто не відповідаєте на мої дзвінки? – чоловік сів навпроти.

– Я думаю, що в цьому є певний знак, – Марія байдуже стенула плечима.

– Можливо, можливо. Однак я дуже хотів із вами познайомитись, – він кивнув офіціанту, і той одразу опинився поруч. – Ви вже обідали? Сподіваюся, що ні. Бо тут готують просто божественних лобстерів.

– Ні, дякую. Останнім часом мені до смаку страви класичної кухні: борщ, вареники, фаст-фуд, – Марія скоса глянула на офіціанта.

Його звали Олег, і він часто обслуговував їх із Сашком, коли чоловік хотів смачно повечеряти. Цікаво, якщо йому подати знак, він зв’яжеться із Шипалком? Та Олег застиг, ігноруючи Марію й дивлячись лише на її супутника.

– Але вина вип’ю.

– Прекрасно. Тоді мені також вина. І лобстерів, – Олег кивнув і зник.

Марія провела його поглядом і повернулась до свого співрозмовника.

– Мушу зазначити, що ви дуже добре уникаєте розкриття свого імені. Це таємниця чи просто ознака поганого тону?

– Я дуже перепрошую, – чоловік підвівся та протягнув їй руку. – Мене звати Ігор.

– Марія, – потисла долоню жінка. Ігор сів. – Реверанси завершились, тож, може, перейдемо одразу до суті нашої зустрічі?

– А ви кудись поспішаєте?

– Ну, було кілька планів…

– Не переймайтесь, мій водій завезе вас туди, куди вам потрібно. Наша зустріч не займе багато часу, – запевнив Ігор. – О, а ось і наше вино.

Олег приніс пляшку та наповнив високі келихи темно-червоною рідиною. Ігор підняв свій, Марія повторила його жест.

– За вигідні інвестиції! – чоловік запропонував тост.

– Ого, як! А я вже казала, що не визнаю фінансові піраміди? Хоча ваш підхід дійсно інноваційний, – відповіла Марія, але своє вино випила.

Напій виявився хорошим, і жінка з жалем викреслила зі своїх запасних планів вихлюпнути вміст келиха на співрозмовника.

– Ні-ні, що ви. Жодних пірамід. Лише чистий бізнес.

Піднесли лобстерів. Ігор закотив рукави темно-синьої сорочки й узявся до трапези. Автоматично Марія відзначила, що на його пальці немає обручки, та усміхнулась – рефлекси. Однак спостережливість підкинула ще один факт. Її новий «друг» явно мав спортивне минуле. Міцні руки буквально шматували ракоподібних, і жінка на мить уявила, як ці самі руки ламають комусь пальці, а потім картинка змістилась у більш хтиве русло. Жінка засовалась на стільчику, відганяючи дурні думки.

– Отже, бізнес, – сказала Марія. – Ви хочете запропонувати мені щось, від чого я не зможу відмовитись?

– Я сподіваюся на це, – усміхнувся Ігор, а наступної миті посерйознішав. – Ви в близьких стосунках з Олександром Шипалком?

Марія була майже готова до цього. За час цієї «зустрічі» вона подумки перебрала всіх, кому могла перейти дорогу. Потім – тих, із ким спала. Потім – тих, хто був авторитетною особою, на яку можна натиснути через неї. Сашко займав перше місце в цьому списку.

– Дружніх, – відповіла жінка.

– Достатньо дружніх?

Марія витримала паузу:

– Залежно від контексту запитання.

Ігор відсунув тарілку та відкинувся на стільчику.

– Перейдімо до справи. Я представляю одну структуру, яка, скажімо так, конкурує зі структурою, яку представляє пан Олександр. І я хотів би запропонувати вам прибуткову співпрацю, у результаті якої ви б отримали гідне працевлаштування, а я – необхідну мені інформацію. Ви ж зараз безробітна, я не помиляюсь?

– Не помиляєтесь. Однак мене цей факт абсолютно влаштовує.

Ігор нахилився ближче.

– Хіба вам не набридло жити за чужий рахунок? Пробачте моє зухвальство, але я переглянув вашу життєву історію. І, наскільки мені відомо, в основному ви живете за… Гм… Кошти меценатів, чи не так?

Марія не відповіла. Лише зауважила, як пальці міцно стиснули ніжку келиха. Вино було хорошим, але спокуса вилити його на цього хама – більшою.

Ігор трактував мовчанку по-своєму:

– Це сумно, однак нічого соромитись. Кожен із нас виживає, як може. Що ви, що я. Але є одне але! – він підняв догори вказівний палець. – Наша доля в наших руках. І ми можемо змінити її – варто лише використовувати шанси, які дає нам життя.

Він розстібнув комірець і жестом показав забрати залишки лобстерів. Олег мовчки виконав вказівку.

– Ви б не хотіли довести всім – і собі в першу чергу – що можете за себе постояти? Що можете самі заробляти на своє життя, можете заплатити за нову сукню з власної кишені, а не з чужої?

Марія зціпила зуби. Останню сукню їй купив Сашко. Як і передостанню. Як і попередні десять.

Ігор продовжував:

– Звісно, для того, щоб заробляти гроші, особливо великі гроші, потрібно мати хорошу освіту,