Читати книгу - "Все буде добре"

Чоловік усміхнувся, однак приємнішим від цього не став. Марія відпила вина, але дива не трапилося.

– Щоб ви зрозуміли мене правильно. Я пропоную вам роботу. Хорошу, оплачувану, відповідальну. І прошу ставитись до цього, як до роботи. А для досягнення кар’єрних висот потрібно відкинути будь-які емоції.

– Ого, – Марія прочистила горло. – Ви так гарно говорили, що я навіть якось забула, що мова йде про те, щоб підставити Олександра Шипалка.

– А я й не сказав про підставу, – сухо відповів Ігор. – Я кажу тільки про інформацію. Мене цікавитимуть лише деякі речі, які ніяк не зашкодять панові Олександру. Принаймні особисто.

Марія похитала келих, щоб оцінити, як плюскається вино на дні келиха.

– А якщо я відмовлюся від цієї заманливої пропозиції?

Ігор відкинувся на кріслі:

– Ми ще навіть не перейшли до обговорення вашої зарплатні.

1985 рік

Літні дні завжди пролітають непомітно. Ледь торкнуться тебе своїм палким подихом – і втечуть. Наче поспішають туди, де їх чекають. Хтось щирий, справжній, кому не вистачає їхнього тепла. Так краще думати, коли літо швидко минає.

Надворі хазяйнував липень. Дванадцятого числа Сашко від самого ранку зібрав друзів у себе на подвір’ї.

– У мене завтра день народження! – повідомив урочисто. – Вас усіх запрошено, разом з батьками. Мої також із міста приїдуть. Буде весело!

– Ой як класно! – аж підстрибнула Марічка. – Я так люблю свята! Ми обов’язково прийдемо. Правда ж?! – вона повернулася до Антона.

– Звичайно, що прийдемо. День народження – це завжди свято! – кивнув хлопець, – Я батькам передам, вони не відмовляться. Погуляємо!

– І я прийду, – усміхнулася Катруся.

– Тоді домовились, о п’ятій тут! Я пообіцяв бабусі допомогти на полі. Побачимось уже завтра. – Сашко закинув на спину клунок із канапками та водою. – Не хуліганьте без мене!

Провівши друга до краю села, Марічка зібрала всіх навколо себе:

– Що будемо дарувати? У нього в місті, напевно, усе є. Треба його чимось здивувати! Придумати такий подарунок, який міські друзі ніколи дістати не зможуть!

– Може, придумаємо один подарунок від усіх? – запропонував Антон.

– Та ну, так не цікаво! – відрізала чорнявка. – Давайте краще так: кожен придумає свій подарунок, а потім у Сашка спитаємо, який йому найбільше сподобається! Єдина умова: він має бути зроблений своїми руками!

– Я не проти, – усміхнулась Катруся.

Адже в неї вже давно лежав у шафці подарунок для хлопця, який вона ніяк не наважувалася йому віддати. А тут і нагода з’явилась.

– Добре, – погодився Антон. – Але начувайтеся: Сашкові мій подарунок сподобається найбільше!

– Це ми ще побачимо, – хитро підморгнула йому Марічка. – Я тоді також додому, до свята готуватись. Бувайте!

Дівчинка побігла додому, а Катруся чи не вперше залишилася з Антоном наодинці. Однак хлопець цього абсолютно не зауважив, задумливо дивлячись услід безтурботній Марічці. Катруся обережно кахикнула, привертаючи увагу:

– Ти теж додому підеш?

– Напевно, – хлопець глянув на подругу. – Ти почервоніла.

Та опустила очі та знизала плечима.

«Напевно, на сонці перегрілась», – припустив про себе Антон і раптом по-змовницьки усміхнувся:

– А хочеш, розповім, що я подарую Сашку? Але це секрет.

– Хочу, – кивнула дівчинка.

– Я йому малюнок намалюю. Сам. Кольоровими фарбами. Мені батько якраз учора з міста нову коробку привіз. Сашкові мої малюнки подобаються, думаю, і від такого подарунка він не відмовиться.

– А що малювати будеш?

– Корабель або літак. Не знаю ще… Вигадаю щось. Треба подумати, що йому більше сподобається.

Антон зірвав травинку й задумливо покрутив її в руках.

– Ти добре придумав із малюнком, – похвалила його Катруся. – А намалюй йому будинок у хмарах. Такий величезний, і що росте він ніби не з землі, а із самого неба. Думаю, йому сподобається. Сашко любить усе незвичайне.

– Звучить класно. Сама придумала чи бачила десь?

– Не знаю, просто подумала про Сашка, і мені саме в голову прийшло.

– Ну ясно. А сама що дарувати будеш? Розказуй!

– Це секрет, – заперечливо похитала головою дівчинка.

– От ти яка! Я тобі розказав, а ти… – Антон ображено відвернувся. – І що такого особливого у твоєму подарункові?

– Ну чого ти, не ображайся. Усе одно я не вмію малювати так гарно, як ти. У тебе буде найкращий подарунок!

– Ти справді так думаєш? – оживився Антон.

– Звичайно, – із жаром запевнила