Читати книгу - "Вулик"

«Донья Віситасьйон Леклерк де Мойсес, за хрещення двох китайчат іменами Ігнасіо та Франсиско Хав’єр — 10 песет. Сеньйорита Хуліта Мойсес Леклерк, за хрещення одного китайчати іменем Вентура — 5 песет. Сеньйорита Віситасьйон Мойсес Леклерк, за хрещення одного китайчати іменем Мануель — 5 песет. Сеньйорита Есперанса Мойсес Леклерк, за хрещення одного китайчати іменем Агустин — 5 песет».

— Ну як?

Донья Монсеррат люб’язно хитає головою.

— По-моєму, це чудово, просто чудово! А скільки ще треба зробити! Страшно подумати, скільки мільйонів невірних іще слід навернути. Країни, де живуть невірні, мабуть, схожі на переповнені мурашники.

— Авжеж! А ці маленькі китайчата такі симпатичні. Якби ми не згодилися відмовити собі в якійсь дрібниці, вони б усі потрапили до лімбу[31]. Попри наші скромні зусилля, в лімбі, напевно, повним-повнісінько китайців, правда?

— Так, так.

— Прикро навіть думати про це. Схоже, над китайцями тяжіє якесь прокляття! Купчаться вони там, замкнені, безпорадні...

— Який жах!

— А немовлята, які ще й ходити не навчилися, невже їм судилося вічно копошитися на одному місці, наче тим хробакам?

— Ваша правда.

— Ми повинні дякувати Богові за те, що народилися іспанками. Якби ми народилися в Китаї, наші діти, либонь, безповоротно потрапили б до лімба. Чи варто задля цього народжувати дітей? Це ж як треба намучитися, щоб їх родити, та й потім!

Донья Вісі з ніжністю зітхає.

— Мої бідолашні дівчата навіть не уявляють, на яку небезпеку могли наразитися! Добре, що вони народилися в Іспанії, а якби в Китаї? З ними ж могло статися те саме, як ви гадаєте?

Сусіди покійної доньї Марго зібралися в помешканні дона Ібрагіма. Немає лише дона Леонсіо Маестре, заарештованого за розпорядженням слідчого, а ще мешканця з цокольного поверху, блок «Д», дона Антоніо Хореньйо, провідника спальних вагонів, який зараз у рейсі, дона Ігнасіо Галдакано — третій поверх, блок «В» — він, бідолаха, несповна розуму, та сина небіжчиці, дона Хуліана Суареса, котрий хтозна-де вештається... А ще на першому поверсі, блок «А», містяться якісь курси, де ніхто не живе. Решта тут; усі дуже схвильовані через оту пригоду й охоче пристали на пропозицію дона Ібрагіма обмінятися думками.

Помешкання в дона Ібрагіма невелике, запрошені ледве вмістилися, більшість змушена стояти, притулившись до стін чи меблів, як це буває на поминках.

— Сеньйори,— розпочинає дон Ібрагім,— я дозволив собі скликати вас на ці збори, бо в домі, де ми мешкаємо, сталося дещо таке, що виходить за межі нормального.

— З волі Божої,— перебиває його донья Тереса Корралес, пенсіонерка з п’ятого поверху, блок «В».

— Славімо Його,— урочисто відказує дон Ібрагім.

— Амінь,— ледь чутно озиваються кілька голосів.

— Коли вчора ввечері,— провадить далі дон Ібрагім де Остоласа,— наш сусід дон Леонсіо Маестре, якому всі ми бажаємо, щоб його невинність невдовзі засяяла яскравим, сліпучим, мов сонячне проміння, світлом...

— Ми не повинні втручатися в дії представників правосуддя! — вигукує дон Антоніо Перес Паленсуела, службовець, який працює у профспілках і мешкає на другому поверсі, блок «С».— Краще утримуватись од передчасних висновків. Як відповідальний квартиронаймач я повинен припиняти будь-які можливі спроби тиску на правосуддя!

— Помовчіть, чоловіче,— уриває його дон Каміло Перес, педікюрний майстер, мешканець першого поверху, блок «Д»,— нехай дон Ібрагім договорить.

— Що ж, доне Ібрагіме, продовжуйте, я не хочу переривати збори, а лише вимагаю поваги до наших високодостойних представників правосуддя й належної оцінки їхньої праці в ім’я правопорядку...

— Тихше!.. Тихше!.. Дайте договорити!

Дон Антоніо Перес Паленсуела замовкає.

— Отже, коли вчора ввечері дон Леонсіо Маестре повідомив мені прикру новину про злочин, жертвою якого стала донья Марго Соброн де Суарес, царство їй небесне! — я негайно звернувся до нашого доброго й відданого друга присутнього тут лікаря дона Мануеля Хоркери з проханням зробити точний і ретельний висновок стосовно стан) нашої сусідки. Лікар Хоркера одразу — промовистий факт, що дозволяє високо оцінити його ставлення до службового обов’язку,— згодився, і ми разом увійшли до помешкання жертви.

Дон Ібрагім сягає вершин ораторського мистецтва.

— Я дозволю собі попросити вас висловити нашу вдячність високодостойному лікареві Хоркері, котрий разом із високодостойним лікарем доном Рафаелем Масасаною, який через свою скромність ховається зараз за портьєрою, є гордістю всіх мешканців цього дому.

— Чудово сказано,— відзначили в один голос дон Ексуперіо Естремера, священик із п’ятого поверху, блок «С», і дон Лоренсо Согейро, власник бару «Ель Фонсаградино»[32], мешканець цокольного.