Читати книгу - "Світло Парижа"

Як розсердяться батьки. Потім відмовляться її утримувати. В неї було… Скільки? Кілька сотень франків. Скоро вони закінчаться. Але він казав, Париж дешевий. Вона може працювати, її французька стане кращою. Буде незалежною, як ті дівчата в пансіоні. У неї будуть свої гроші, професія, своє власне життя, ніхто не критикуватиме її щодо того, де вона провела час, які книжки читає, її зовнішність.

Себастьєн досі тримав її за руку й не відпускав, наче то була рідка цінна пташка, що може відлетіти. Вона згадувала сухі нервові руки містера Чепмена, його потріскані губи. Думала про все, що хотіла побачити й вивчити: великий собор у Шартрі, Версаль, відкриті ринки.

Вона втягла в себе повітря, ніби ось-ось підніме руки й пірне на глибину. — Добре, — промовила я. — Де те місце, де, ви казали, я могла б зупинитися?

Коли після суперечки з Філіпом наступного ранку я ледве спустилася сходами вниз, мати вже була цілком одягнена (включаючи повний макіяж і нафарбовані губи) й сиділа в батьковому офісі, здійснюючи телефонні дзвінки. Її цінний блокнот лежав перед нею, вкритий нотатками, записаними її бездоганним почерком, і коли я увійшла, вона поклала слухавку й щось у нього занотувала.

— Ти знов не зачесала волосся, — сказала вона, глянувши на мене.

— Це було моїм життєвим вибором. — Прокинувшись, я помітила не такий уже й поганий вигляд, і побоялася торкатися волосся. Звичайно, воно вилося натуральними кучерями, що мати вважала настільки ж поганим, як, скажімо, наркотичну залежність, але я не могла з цим нічого поробити.

Мати знов глянула на мене так, наче вона щойно вступила у щось. Я підвищила голос і змінила тему. — Над чим ти зараз працюєш? — спитала я надто голосно.

— Не кричи, я поруч. Телефоную оцінювачам.

— Хіба не Шарон це робить?

— Йдеться не про будинок, а про те, що в ньому. Знаю, ти вважаєш все це занадто старим і знеціненим, але багато є дуже коштовним.

— Звідки ти це взяла, я не вважаю всі речі знеціненими.

— Я бачила твій будинок. Дуже… Сучасний. — Вона сказала це так, наче вимовляння цього слова викликало в неї відразу.

— Це не мій вибір. Він був таким, коли ми туди в'їхали. Пам'ятаєш мою тутешню квартиру? Ще до того, як зустріла Філіпа й одружилася? Вона не була сучасною. — Я відчула укол смутку, коли згадала свою квартиру в Магнолії, де мешкала від закінчення коледжу до зустрічі з Філіпом. Я майже забула, що мала дім, який був цілком моїм, і відчула його втрату з дивним шалом.

Квартира була в одному зі старих будинків у центрі, з оригінальною блискучою паркетною підлогою, французькими дверима, що відчинялися на балкон, такий вузький, що здавалося, він не мав ніякої користі. У ній було три спальні, одна з них — кімната для гостей, в якій ніколи ніхто не жив, друга була моєю, а третю я переробила на студію. Те, що я в ній не сплю, зводило матір з розуму, і за те ця кімната подобалася мені ще більше. Батько цього не схвалював, він хотів купити мені квартиру в новому будинку, з консьєржем, діловим центром і в більш престижному місці. Але це було складно, я ж хотіла мати власний дім. Тепер я ненавиділа себе за те, що не розуміла, як чудово було в ньому жити.

— Ну, коли ти хочеш щось із цього, скажи мені, перш ніж прийде оцінювач.

Я багато чого з цього хотіла би мати: пам'ятні з дитинства речі, про деякі мати оповідала мені цікаві історії — але куди я їх подіну? Подумала про квартиру в чиказькому кондо, чужу, елегантну й холодну, і здригнулася.

— Добре. — Як Скарлетт, подумаю про це завтра. — Це список Шарон? Що ми мусимо робити далі?

Мати приголомшила мене важким поглядом, який стільки разів у дитинстві ставив мене на місце, видушуючи з мене правду. — Чому ти весь час кажеш «ми»? Що сталося? З Філіпом усе нормально?

О боже! То були дуже важкі питання. Багато чого було ненормально з Філіпом, а ще більше ненормального між Філіпом і мною. А ще довший список ненормального був власне зі мною. Але менш за все я хотіла обговорювати все це з матір'ю. Або, точніше, зовсім не хотіла.

— Філіп чудовий, — сказала я, і це було мало не правдою. Філіп завжди буде чудовий, бо у власних очах ніколи не буде інакшим. Будь-який ґандж, проблема чи труднощі трапляються з кимось іншим, не з Філіпом. — Просто хочу переконатися, що тобою опікуються.

Вона дивилася на мене ще мить, холодно й ніби оцінюючи. — Хочеш іще про щось поговорити зі мною? — Вона відхилилася назад на стільці,