Читати книгу - "Світло Парижа"

Батько був довірливою людиною. Він розмовляв зі мною так, наче я була дорослою, і коли я мала неприємності, спочатку бігла до нього, ми разом шукали рішення, потім він давав мені кілька льодяників з банки, що стояла в нього на столі, проводжав до дверей і відправляв бавитися далі.

Кілька разів я відкривала й закривала рот. — Це складно. — Я не могла їй сказати, що ми з Філіпом страждаємо, що він загрожував мені розлученням і хоча забрав свої слова назад, я була напівпереконана, що це не така вже й погана думка. Я не знала, що вона мені відповість. Ми з матір'ю ніколи не були чесними одна з одною.

— Одруження, знаєш, важка справа, — промовила вона, і голос у неї був як ніколи сентиментальний. Мати могла шпиняти мене, колоти, критикувати все, що я роблю, перелічувати мої недоліки, але перш за все вона була моєю матір'ю, і це означало, що в мені горить полум'я на честь того, що іноді вона дивилась на мене не як на щось таке, що треба виправити. Серце трохи відтануло, можливо, я змогла б їй розповісти. Фактично, ми могли би про це порозмовляти, і вона могла б мені допомогти осягнути це.

— Знаю, що це важко. Але подумала, що може бути легше, насамперед коли одружишся з властивим чоловіком.

— Знаю, що ви знайдете рішення, — сказала вона, і на її обличчі з'явилася згладжена штучна посмішка, і маленька надія, яку я плекала в серці, спалахнула і вмерла. Не буде голівудського кінця, де ми обіймемося, плакатимемо, а на задньому плані лунатиме пісня, що викликає найкращі почуття. У реальному житті такого не буває. Принаймні у моєму. Може, ми з Філіпом знайдемо рішення. Може, зрештою, я пристосуюсь до нього. У моїй родині ніхто не розлучався. Батьки одружилися не з великого кохання, але прожили життя разом. Я не чула, щоб хтось розлучався. Апокрифічні історії, які доводилося чути, завжди були пов'язані з драматичними обставинами: коханка, секретний рахунок у банку на Кайманових островах, залежність від азартних ігор, алкоголізм. Ніхто не псував собі життя через те, що він просто нещасливий. То чому б я мала це робити?

Я не знала, куди подінуся, якщо піду від Філіпа. Краще, думала, лишитися з ним, спробую стерпіти те, що лишає терези якраз посеред ванної, коли зірвуся і з'їм щось зайве, терпляче носитиму маску ідеальної дружини з вищого суспільства, яку одягла, аби справити на нього враження. Це буде кращим за невпевнене існування, що залишиться мені без нього.

Зрештою, це я вибрала одруження з ним. Це був мій вибір, хоча й не з найкращих міркувань: я стомилася бути самотньою, хотіла, щоб батьки були щасливі, бо життя було подібним до гри величезного оркестру, і я була певна, що одного разу музика змовкне, і всі побачать, що в мене немає партнера.

А ще тому, що бачила принаймні на початку багато переваг від одруження з Філіпом. Наприклад, я завжди хотіла мати сестру. Коли Філіп сказав мені, що має двох сестер, я була на сьомому небі. Нарешті сталося! Адже це моя родина. Вони мої сестри також. На жаль, так не сталося. Філіпові сестри були прохолоднішим виявом жінок, яких я знала в Магнолії, з таким самим прилизаним волоссям, тільки не білявим, а чорним, у таких самих змінних сукнях без рукавів чітких приглушених кольорів, без жодних яскравих літніх принтів, і вони знали: я не належу до них.

Між трьома Спенсерами існував зв'язок, схожий на зв'язок захисників фортеці; коли б я не спробувала до неї наблизитись, доводилось відступати. Вони наслідували приклад їхньої матері, любили Філіпа до нестями, була між ними братня спорідненість, яку, єдина дитина в родині, я не змогла осягнути; вони були найкращими друзями між собою, і ніщо не змогло би їх розділити. На вечірці з родиною Філіпа, присвяченій нашим заручинам, було все, опріч власне весілля: багато-багато подарунків, безліч листів подяки. На обох руках Філіпа висіло по сестрі, приймаючи поздоровлення на мою честь, вони втрьох сміялися з друзями й родичами, які з'являться і в мене, коли увійду в цю родину, зігріюся її теплом, але я знала з наростаючою впевненістю, що ніколи не зможу цілком до них приєднатися. Натомість я просиділа всю вечірку, організовану спеціально на мою честь, ховаючись від Філіпової матері, пила забагато червоного вина й висловлювала велике кохання до тарілки з начасниченим гумусом. Але треба було приймати подарунки, отже, здається, я перемогла?

По весіллі, коли від фотографа прибули докази, Філіп часто куйовдився у кріслі із сестрами, вони сміялися, мов чорняві голубки. При цьому сукні сестер лишалися бездоганно випрасуваними. Я ж, навпаки, так боялася за бездоганний стан моєї сукні, з того моменту, як її одягла, не сідала, то ж мало не зімліла, тримаючи коліна разом, зустрічаючи гостей.

— Коли ти це зняв? — спитала я, розглядаючи світлини, водячи пальцем по краях сторінки, наче своїм доторком могла до них долучитися.

Філіп схилився вперед і уважно глянув на сторінку. — У салоні перед церемонією.

— О! — жахнулася я. У той момент, коли Філіп зі своїми сестрами знімав мене, я мовчки стояла у кімнаті наречених. Сукня була жорстка й незручна, волосся занадто стягнене на потилиці, гребінці діадеми стискали череп,