Читати книгу - "Емілі виростає"

— Невже ти не шануєш своїх предків? — з гіркотою питала тітка Рут. — Вони достеменно перевертаються у домовинах, чуючи такі блюзнірства з вуст онуки та праонуки!

Емілі почастувала тітку «нищівним» Мурреївським поглядом.

— Коли так, це буде для них першокласною гімнастикою. Хай там що, а я відіграю свою роль у тій комедійці, тітко Рут.

Емілі говорила спокійно, дивлячись на тітку зверхніми, вольовими очима. Та ж переживала вкрай неприємне для неї почуття безпорадності. Двері кімнати не замикалися на ключ, а силоміць небогу затримати годі.

— Якщо підеш, додому сьогодні можеш не вертатися, — оголосила тітка Рут, бліда від обурення. — Цей дім зачиняється на ключ о дев’ятій вечора.

— Як не вернуся сьогодні, то не вернуся вже ніколи, — відказала Емілі, занадто збурена, щоб могти обрахувати всі наслідки своїх слів та дій. — Якщо застану двері зачиненими на ключ, то подамся До Місячного Серпа. Там усі знають про комедію. Навіть тітка Елізабет охоче дозволила мені взяти в ній участь.

Вона сягнула рукою по пальто, натягнула на голову невеличкий капелюшок із пір’ячком, подарований їй на Різдво дружиною дядька Олівера. Хоч панни з Місячного Серпа завжди брали під сумнів смак тітки Едді, проте капелюшок був справді гарненьким, і Емілі виглядала в нім дуже добре. Тітці Рут впало у вічі, що дівчинка справляє враження не за літами зрілої, дорослої панни. Та це відкриття лиш посилило її злість. Емілі пішла грати комедію, Емілі посміла зневажити її заборону, відмовити їй у послуху! Нахабна, підступна! Треба її провчити!

Рівно о дев’ятій годині тітка Рут замкнула на ключ надвірні двері й лягла спати.

Комедія зажила великого успіху. Навіть студенти Шарлоттетаунської академії захоплено вітали п’єсу й акторів, винагороджуючи їх гучними, щедрими оплесками. Емілі грала натхненно, з посиленою енергією — розбурхала її перепалка з тіткою Рут. Геть забула про огидну фланелеву сорочку… Панна Еррол була приємно здивована, оскільки на репетиціях ставила Емілі в докір за холодну гру в сценах, що вимагали емоційного розмаху й особливої щирості. Юну акторку засипали компліментами. Навіть Евеліна Блейк промовила з підкресленою люб’язністю:

— Казати правду, люба Емілі, ти була неперевершеною. Справжня «зірка». Поетеса, новелістка… Яку ще несподіванку ти нам готуєш?

Емілі подумки: «Яка ласкава! І яка бридка!»

А вголос:

— Дякую, Евеліно!

Весела, щаслива своїм тріумфом, Емілі верталася додому в товаристві Тедді. Край порога сердечно побажали одне одному «Надобраніч!», а тоді… а тоді Емілі довелося пересвідчитись, що тітка Рут слів на вітер не кидає: двері було замкнено.

Гнів Емілі, притишений враженнями того вечора, вибухнув з новою силою. Не дозволить вона ставитись до себе у такий спосіб! Годі вже терпіти від тітки Рут всілякі прикрощі — годі! Це була, як то кажуть, остання крапля, і чашу терпіння вона вочевидь переповнила. Не можна-бо зносити геть усе, навіть з любові до науки. Людина має дбати і про власну гідність, про захист власного «я».

Три шляхи відкривалися перед нею. Перший: стукати так довго, аж доки тітка Рут підніметься з ліжка і впустить її до господи. Так одного разу вже трапилося, чим тітка Рут дорікала їй тижнями — жодної нагоди не змарнувала! Шлях другий: іти до пансіону, де мешкала Ільза. Дівчата ще, звісно, не спали. Тітка Рут, либонь, сподівалася, що Емілі вчинить саме так. Гаразд, але потім Мері Карсвел розповість про це Евеліні Блейк, а вже та, з уїдливим сміхом, роздзвонить усій школі. Емілі не вабила жодна з тих можливостей. Від тої миті, як наштовхнулася на замкнені двері, вона серцем вже знала, що стане на третій шлях: простувати до Місячного Серпа і там залишитися. Місяці утисків з боку тітки Рут призвели до неминучого бунту. Емілі пройшла через хвіртку, зачинила її за собою без найменшої Мурреївської гідності й самовладання, одначе з серцем, з гарячковістю, властивою справжній Стар, і вирушила на свою семимильну прогулянку. Було саме опівночі. Коли б вона мусила здолати навіть тричі по сім миль, — все одно б не завагалася.

Була настільки обурена, що ця вимушена прогулянка не видалася їй надміру довгою. Не відчувала й пронизливого холоду квітневої ночі, хоч мала на собі доволі благеньке пальто.

Сніг уже розтанув, та земля була ще примерзлою, твердою, аж ніяк не зручною для туфельок, подарованих їй на Різдво кузеном Джиммі. Емілі пригадала, в душі засміявшись (сміхом гірким, саркастичним), як тітка Рут переконувала її одягти фланелеву сорочку й шерстяні панчохи.

Ніч була ясною, місячною, хоч небо заволочували склубочені хмари; весь виднокруг був наче скупаний у тьмяному, сіруватому світлі. Вітер постогнував і посвистував у полях. Емілі задоволено відзначила, що нинішня ніч цілком відповідає її настроєві.

Ніколи не вернеться до тітки Рут — у цьому була вона певна. Байдуже, що скаже на те тітка Елізабет (а скаже, мабуть, чимало), байдуже, хто що повість. Якщо тітка Елізабет не погодиться, щоб вона проживала у пансіоні, вона відмовиться від навчання взагалі. Знала, що таке її рішення справить у Місячному Серпі великий переполох. Тяжко їй буде! А втім, у її теперішньому стані всі незвичайні рішення видавалися бажаними. Не дозволить більше принижувати себе — ніколи, жодного разу — не дозволить, і край! Тітка Рут перекрочила всі межі. Проте нікому не вільно збиткуватися над дочкою Стара!

«Скінчила з Рут Даттон назавше!» — присягалася Емілі. Й відчувала неймовірне задоволення, випускаючи слово «тітка».

Коли опинилася вже поблизу садиби, хмари несподівано розійшлися, і дерева у гайку Високого Джона заясніли в яскравому місячному сяйві. Це було так чудово, аж Емілі від захвату перехопило подих, і вона забула, принаймні на кілька хвилин, про тітку Рут. Однак незабаром гіркота спогаду взяла гору над чарівністю Трьох Принцес.

Вікно кухні світилося. Емілі пойняла цікавість, хто не спить о цій порі у Місячному Серпі. Дорогою вона уявляла, що застане весь дім зануреним у темряву. Ладналася прослизнути до оселі головним входом, навшпиньки пробратися до милої своєї кімнатки