Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

— Той, хто маскується під нього, мабуть…

— Тоді це розвідник.

Я зрозумів Яна, він говорив про розвідника іншої цивілізації. Якщо Демон — об’єкт позагалактичного походження, то “другий Зо Лі” цілком міг прилетіти за ним чи на його виклик.

— Пора переходити на форму “екстра”, як ти гадаєш?

Я вже давно думав про це. Форма “екстра” — стан підвищеної готовності до великомасштабних операцій, настав час оголосити його по сектору, якщо не по всьому Управлінню.

Лапарра зрозумів усе по моєму обличчю.

— Ти маєш рацію, пора. Твій план на сьогодні?

— Спочатку потривожу синоптиків, потрібен планетарний контроль атмосфери.

— У метеоцентр я подзвоню сам. Демон рухається не досить швидко і не встиг далеко віддалитися від останньої точки виходу біля Новгорода. Треба починати з цього району, брати в радіусі…

— Кілометрів триста.

— Менше, кілометрів сто п’ятдесят. Що далі?

— Полечу до фізиків. Вони обіцяли до восьмої ранку продемонструвати свій “Демон-індикатор”. Потім підключу групи до синоптиків і також обшукаю з індикатором район Новгорода. Тоді зв’яжуся з Дугласом, можливо, є відомості з Ховенвіпу, хоча навряд, у них зараз працює комісія на чолі з Калашниковим по розслідуванню викрадення. Розумієш, забув тобі зразу розповісти… Тут з’явилися нові обставини… Я щойно повернувся з-під Новгорода, викликав Лілов…

Я розповів Янові про виклик Лілова і про відкриття ним таємничих “психофізичних” районів у точках виходу Демона під Псковом і Новгородом.

— І що ти про це думаєш?

— Ще не встиг подумати. Але твій батько має рацію: найімовірніше, ми вийшли на контакт з позагалактичним розумом.

— Щось Демон мало схожий на представника розуму.

— Не повторюй загальноприйнятих помилок. Розум, який володіє енергіями, що переважають ті, якими володіємо ми, не обов’язково повинен мати земноподібний, близький до людського морально-етичний кодекс. Ще треба визначити, що таке взагалі вищий, порівняно з людським, розум. Я говорив про контакт не з Демоном, а з його господарем. Якщо буде щось нове від Лілова, дзвони негайно. Я зле себе почуваю і, мабуть, буду поки що вдома, але до обіду постараюся вибратись у відділ.

— Може, викликати лікарів? Навіщо невиправданий ризик?..

— Треба буде — викличу сам, — відрубав Лапарра. — Йди. Дзвони частіше, не подобається мені активізація Зо Лі та його натяки щодо нашого з ним контакту. Як він назвав Демона?

— Джином.

— Дивна назва. Арабських казок начитався? Значить, він усе ж знає Демона більше, ніж ми, і приховує це. Навіщо? Невже не бачить, що Демон уже накоїв? Чи знає, що Демон небезпечний, і демонструє нам свою не-уразливість, неприступність і силу?

— За словами стажиста, Зо Лі побоюється свого двійника, — обережно сказав я. — Тому й ховається нібито від усіх, у тому числі й від нас.

— Ти в це віриш?

— Не знаю… хотів би вірити.

— Я також.

— Інакше він просто хворий. Патологія моралі та етики не виявляється просто так, без подиху вітру. Зоологічні атавізми людини: агресивність та егоїзм — треба розбудити.

Хворий він чи ні — не так важливо, — Лапарра провів долонею по потилиці, поморщився. — Важливо, що Зо Лі такий же небезпечний, як і Демон, якщо тільки він не є сам Демон… Іди. Ти нині координатор операції по Демону, в Первицького багато інших клопотів. Я, певне, звалюся…

Обережно потиснувши гарячу й вологу долоню Лапарри, я вийшов. З даху будинку викликав до нього чергового лікаря Управління.

У лабораторії мікротехніки мене зустрів невблаганно-ввічливий Вахтанг Басилашвілі в оточенні своїх “диво-богатирів сучасного електронного моделювання” і вручив щось прозоро-сріблясте, ажурне, з двома “вухами” антен і крихітною панеллю управління — все це розміром у три чоловічих кулаки.

— Д-індикатор, — мовив експерт безпристрасно; не поважаю я, чесно кажучи, такої манери розмови. — Радіус дії до трьохсот метрів. Принцип…

— Не треба, — поквапом сказав я. — Поясни лиш, що натискувати, куди дивитися і за що тримати.

Працівники лабораторії, що оточили нас, засміялися. Вахтанг поглядом звелів підлеглим розійтися по робочих місцях і стисло пояснив, як працює датчик.

— Відмінно! — вигукнув я. — Скільки ви їх виготовили?

— У нас не завод, — сказав Басилашвілі. — Готовий поки що лише один прилад. До вечора, можливо, доведемо до ладу ще один. Як тільки скінчимо, я подзвоню.

— Добре, Вахтангу, вибач. Як справи у нашого гостя, Сурова? Що він може дати?

— Завітай до нього сам, в обчислювальний. Він, по-моєму, уже завершив уточнювальні розрахунки гіпотетичної траєкторії Демона.

Обчислювальний центр Управління — це чотири поверхи будівлі загальною площею понад десять тисяч квадратних метрів. Сурова я відшукав на четвертому горизонті великих машин типу “Аналітик”. У трикутному залі, заставленому терміналами комп’ютера, крім Сурова, працювали ще семеро, кожен біля свого пульта. Фізик зустрів мене стримано, говорив дуже коротко. Аналізуючи появу Демона на поверхні Землі, він розрахував геодету — траєкторію його руху в просторі над Землею, припускаючи при цьому, що Демон — самостійне явище, не пов’язане з певними діями невідомих господарів. Останнє ще треба було довести, адже зв’язок Демона із Зо Лі все-таки був, і хто знає, може, Лапарра і не далекий од істини, підозріваючи, що командує Демоном саме Зо Лі, хоч за моїми передбаченнями це робить таємничий незнайомець, який “працює” під Зо Лі і затято ховається від нас у лісі під Новгородом.

За розрахунками Сурова, виходило, що наступну появу Демона слід було очікувати в районі Торжка, за двісті п’ятдесят кілометрів од точки його останнього виходу з Новгорода.

— З точністю плюс-мінус двадцять кілометрів, — докінчив Суров.

У його очах раз