Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

                  —  Нічого собі, який у тебе апетит, - дивився я на нахабного аграфа, - Це ж три єрихони можна купити на ці гроші.

                  — Ти маєш рацію, три ієрихони купити можна, — погодився він. — Але за минулий рік у мене заробіток був трохи менший. І я брав участь у шести полюваннях, - відповів Марслен. - Та навіть цей корабель стоїть майже корп зі своїм озброєнням. І краще я рік ще попрацюю, замість того, щоб влазити у справу з чорним ринком. Не та сума, заради якої варто ризикувати.

                 — А ти зухвалий, я таких давно не бачив, — примружився я. Марслен не втрачав своєї вигоди, варто було подумати, наскільки мені потрібний космодром під боком, і знову я розумів, що не дуже й потрібен, але мені просто хотілося. І пояснити це логічно майже неможливо.

                 —  О, я ще нормальний, - посміхнувся він, - ти б бачив деяких моїх знайомих.

                  — Якщо вони скнари, ще більше ніж ти то  бачити їх не бажаю. Добре, думаю, максимум ми можемо отримати чотири омолодження. - вирішив я. - Але в такому разі частина заробітку йде на відновлення, а решту ділимо навпіл. І твоє завдання продати якнайвигідніше.

               —  Продати що? - Запитав він у мене. Судячи з ментальної сфери, він уже погодився, але заздалегідь вирішив дізнатися подробиці.

              —  Біологічно активна речовина природного походження, - сказав я, посміхнувшись.

              —  Слину рирта чи що? - не відразу зрозумів він. - Але ж вона швидко втрачає свої властивості, ми не встигнемо її довезти до аукціону. Чи ти хочеш його взяти із собою? Так скажу одразу, це погана ідея.

             — Це не твоя проблема, я знаю, як її зберегти, — відповів я. — То що? Згоден?

             —  Згоден, - відповів Марслен, - Але ти впевнений, що все вийде?

            — Так,— радісно потер ручки я. - Готуйся, через три дні вирушаємо.

               Мало того, що і космодром відновлять, так і грошенята з'являться додаткові, а то поки що в мене одні витрати. Он за “Жнеця” минулого тижня взяли чотири мільйони.

                А в нього навіть гіпердвигун здатний стрибати всього на десяток світлороків за раз, а швидкість — одна печаль, всього п'ять світлороків на добу. І ніякої зброї, тільки протиметеоритні пукалки та гравітаційні маніпулятори для роботи з астероїдами. Хоча чого чекати від корабля, що стоїть як десята частина однієї ракети "Єрихон".

            Наступні три доби пройшли у стимулюванні слиновиділення Рррира, йому не дуже це подобалося, але я сказав, що це допоможе отримати гроші, які, своєю чергою, допоможуть знайти його родичів і зв'язатися з ними.

            Все-таки він був дитиною, отак беззастережно повірив у все, що я йому сказав. І це дійсно правда, я дійсно хотів зв'язатися з ними, але через гончаків. А поки що гроші потрібні були для полегшення нашого життя.

           Усього вдалося за три доби видавити з Рррира цілих два літри слини. Цього було цілком достатньо, щоб омолодити четверо людей, і навіть ще трохи залишиться.

           Проблема слини була в тому, що вона була псі-активною речовиною  і без постійного підживлення псі енергією швидко втрачала свої фантастичні властивості. Ось для цього і потрібно її просочувати псі-енергією весь час, щоб вона залишалася цілющою.

              Без підживлення за два-три дні вона перетвориться на звичайну інопланетну слину, і Марслен про це знав чудово, я впевнений, коли вони виявили властивість його слини, ще до прильоту до мене то спробували її вивчити та повторити.

             Безрезультатно, потім, впевнений, вони намагалися просто накопичити та зберегти, але знову безрезультатно. Ще пощастило, що рірт попався Марслену, інший посадив би рірта на наркоту і доїв би слину, нескінченно торгуючи нею. Щоправда, недовго б це виходило, рірт у будь-якому разі адаптувався до наркоти з часом і спробував би вирватися, а якби не вийшло, то просто поміняв би слину на небезпечну отруту, і все, кінець цілющої слини.

             Нарешті через три доби після того розмови я піднявся на борт легкого крейсера Зінт-осквернювач. Він був восьмого покоління і недоступний для продажу поза Центральними світами.

             Марслен був  представником старшого виду і зміг придбати собі досить крутий корабель. Попри те, що він називався легким, він був величезний. Майже три сотні метрів завдовжки, сім десятків метрів заввишки і півтори сотні метрів завширшки, і все це, якщо дивитися зверху, було схоже на трикутник, вкритий сотнями стволів.

             Команда на крейсері теж була немаленька. По-перше, це капітан корабля, його помічник, навігатор, зброярі, щитовик. Це ті, хто керував кораблем.

           Була й інженерна секція, що складалася з двох інженерів та п'яти техніків, їм підпорядковувалися кілька сотень дроїдів на борту. Ну і звісно, ​​самі гончі, всього близько п'яти десятків людей та під сотню бойових дроїдів.

               Команда Марслена працювала лише над  складними випадками, коли необхідно було впіймати тих, з ким не впоралися інші. Тому й була в нього настільки велика і потужна команда на кораблі, здатному протистояти навіть лінкорам, щоправда, не новішим за четверте покоління.

              Варто мені було піднятися на борт корабля, як мені прийшов виклик від Марслена. Він запрошував мене на оглядову палубу на час зльоту та стрибка в гіперпростір.

             Через те, що я не міг залишити контейнер із слиною далеко від себе, довелося мені тягнути його із собою. Добре, що в скафандрі було куди його покласти. Дорогою до оглядової палуби я так нікого й не зустрів із людей, лише кілька дроїдів.

           На самій палубі перед прозорим бортом стояв лише аграф. Ще минулого життя я не розумів, для чого робити на бойових кораблях ілюмінатори. Пізніше я дізнався, що це ніякі не ілюмінатори, це звичайний корпус, тільки спеціально прозорий, як і броня поверх нього.