Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

     — Це для твоєї безпеки, — пояснив він мені. — Цей новий номер знаю тільки я. І ти, будь ласка, дзвони мені лише з цього номера. І більше нікому. Навіть мамі. Поки треба заховатися й не відсвічувати. Гадаю, це ненадовго. Я спробую швидко з усім цим розібратися. І тримай цей телефон біля себе. Весь час.  

     Я намагалася так і робити. Й зараз “секретний” телефон настирливо вимагав уваги. Як мені було не прикро, я облишила Артема й взяла слухавку.

     — Привіт, сонечко! — почула я голос свого чоловіка. — Як ти там? 

     — Привіт! Все добре. Як ти?

     — Та нормально. Що ти? Чим зараз займаєшся?

     — Вечеряємо з Артемом.

    Ми ще трохи поговорили про те, про се. Потім Андрій попросив дати слухавку Артему, а я пішла прибирати зі столу.

    Мій чоловік нічого такого мені не сказав, але його голос, його щире хвилювання за мене опустили мене з небес на землю.  

   Я господарювала й думала, що мені все важче стримувати себе. Що мені вже мало просто споглядати Артема. Мені, як повітря, потрібні його дотики. І це стає проблемою. Я вирішила, що повинна триматися від Артема подалі. Бо бути біді.

    Тож я швидко прийняла душ й поспішила лягти в ліжко.

     Через декілька хвилин Артем постукав у двері.

   — Іро, ти вже спиш? 

   — Так.

   —  Добре. На добраніч!

   — На добраніч!

   Цієї ночі я майже не спала. Не знаю чому. Просто не могла заснути. Думки роїлися в голові, бентежили й не давали спокійно заснути.

  Дивна штука життя. Всі навколо вважають, що мені з Андрієм дуже пощастило. Можливо, так і є. Я за ним як за камʼяною стіною. Попри всі його мінуси та буквально ризики для життя, які виникли зараз, наше з ним життя усі ці роки було яскравим та… забезпеченим. “Ситі” роки. Він, як мій власний джин. Але кращий, бо виконав набагато більше ніж три бажання. Мій розум ясно і чітко говорить мені: “Не роби дурниць!”, але що робити з цим диким потягом до Артема? Триматися від нього подалі! Так і зроблю. Досить на нього задивлятися! Більше ніяких спільних вечер та задушевних розмов! Все! Вирішено! Так тому і бути!

     Заснула я, коли за вікном займався світанок.

     Наступного ранку я прокинулась близько одинадцятої. Нагадала сама собі прийняті вночі рішення й з тим вийшла з кімнати. Артема ніде не було. На щастя. Я приготувала собі каву та вийшла з нею на вулицю. Вирішила спокійно її випити в альтанці. Але варто мені було дійти до невеликого садочка, як все пішло прахом. Всі мої плани та настанови самій собі розтанули, як ранішній туман. Зараз розповім чому.

   У садочку під грушею роздягнений до пояса Артем проводив тренування. Картина вражала! Господи, ти що, вирішив випробувати мою рішучість?! Навіщо ти так!

    По ідеї я повинна була відразу робити звідти ноги. Ну, згідно зі своїм власним рішенням, що я прийняла вночі. Але на практиці я тихенько причаїлась в альтанці та крізь листя взялась спостерігати за хлопцем. Я буквально ловила кожен його рух, милувалась тим, як працює його досконале тіло, як грають м'язи під ледь засмаглою шкірою. Я не могла це зупинити. Не хотіла й не могла. Й всі ці мої “тверді, мов скеля” рішення та власні настанови рухнули в одну мить й поховали під собою здоровий глузд. Голос розуму не зміг перекричати чуттєве бажання. 

     Я причаїлась як мишка, геть забула про каву й дивилась, дивилась. Цієї миті у моїй голові не було ніяких думок, крім захопливого “Як же красиво!”

    Нарешті Артем закінчив своє тренування, швиденько потягнувся всім тілом та пішов у літній душ на вулиці.

     Я зробила кілька нервових ковтків уже ледь теплої кави. Ненавиджу каву такої температури. Віддаю перевагу гарячій або холодній, а не оце.

    Тим часом фіранка душової ворухнулась й Артем повісив на натягнуту зовсім близько до неї мотузку для білизни свої спортивки. У душовій залопотіла вода. 

     Я відставила горнятко з кавою й, не можу пояснити навіщо, підійшла до літнього душу. 

   Я просто стояла перед фіранкою з величезними морськими зірками на ній. Там за шматком водонепроникної тканини лилася вода. Їй пощастило — вона торкалася до прекрасного чоловічого тіла та ніжила його оксамитову шкіру. Мені дико хотілося різко прибрати цю кляту фіранку, поглянути на нього, а потім зайти в середину та… Боже, навіщо ти нагородив мене такою багатою уявою! Моя реальність перемішалась з фантазією у якомусь дивному шаленому калейдоскопі: “його здивований погляд, обережний дотик, гаряче дихання на моїй прохолодній вологій шкірі, тепло його тіла впереміш з прохолодними струменями води” … дихання збилося … “спраглі губи смакують мої, руки пестять груди”... губи пересохли …  “мої ноги обвивають його талію, пальці граються його волоссям на потилиці” … серце шалено забилося, а ноги реально стали ватними.

   Я простягнула руку до фіранки й доторкнулась пальцями до величезної морської зірки на ній.