Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

- Добре. Велике вам спасибі.

- Ну що ж, Майкл. Одужуйте.

Але Майкл уже мирно спав і нічого не відповів.

- А ось і укол подіяв. – Лікар підморгнула.

- Давайте я вас проведу. – Посміхнувшись, повела лікаря до дверей.

- Якщо раптом стане гірше, обов'язково телефонуйте. І не хвилюйтеся. У вашому стані це шкідливо. – Лікар вказала на округлий живіт дівчини. - Із вашим чоловіком все буде добре.

- Дякую вам ще раз. Провівши лікаря попрямувала на кухню. Відкривши холодильник переконалася в тому, що готувати нічого. Той був пустий.

Склавши список необхідного, набрала доставку продуктів із цілодобового магазину і все замовила. Поки чекала, трохи прибралася на кухні.

Майкл весь цей час мирно спав. Обережно щоб не розбудити, провела долонею по лобі, температура явно спала. І це добре. Лікар радила легкі супи та бульйони. Так і вчинила. Коли суп був готовий, понесла його до Майкла. Була майже четверта ранку. Прям не хотілося його будити. Але треба, прийом таблеток та їжі на найближчий тиждень строго за розкладом. Аби уникнути непотрібних наслідків.

– Майкл. Майкл. - Лізі ніжно провела долонею по його лобі, прибираючи волосся. - Майкл. Прокидайся. Час приймати ліки.

Він розплющив очі, посміхаючись.

- Лізі? Ти тут? – прошепотів той.

-Так. Я тут.  

- Я вже думав, що мені все це наснилося. Розплющив очі, темно і тихо. А тебе поряд немає.

– Ні, це не сон. Я була на кухні, готувала тобі їжу.

- Вибач мені мила ...

- Майкл все гаразд.

- Ні, не в порядку. Я багато дурниць наробив. Ображав тебе неодноразово. А ти ... Ти з'явилася в потрібну хвилину, і не дивлячись ні на що турбуєшся про мене, дбаєш.

- Майкле, давай зараз про це не говоритимемо. Тобі вже краще, і це головне. Давай, трохи піднімись. Тобі треба поїсти. А все інше потім.

- Добре. - До їжі він майже не доторкнувся. Випивши таблетки знову ліг. Слабкість брала своє. - Полежи зі мною, будь ласка. Не йди.

- Нікуди я не піду. Не можу я залишити тебе.

- Якщо не можеш залишити тільки через мою хворобу, ... то не варто примушувати себе ... я не маленький ... впораюся. - Його очі з такою надією дивилися на неї.

– Ні… Хвороба тут ні до чого. - Вона опустила очі. - Ти мені потрібен. Ти нам потрібен.

 Майкл притис руку до її живота.

- Іди сюди мила.

Вона влаштувалася поряд із Майклом на ліжку. Він обійняв її і притиснув до себе. За кілька хвилин втома навалилася на них обох, затягуючи до сну.

А всі думки і розмови можна відкласти і на потім. Нехай трішки почекають.