Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

На ранок Майклу було набагато легше. Температура спала. Але сильна слабкість нікуди не поділася.

За рекомендацією лікаря, їм разом довелося відвідали лікарню. Ряд процедур і аналізів здався Майклу нескінченним, так сильно його вимотав, що весь зворотний шлях додому він мирно спав на задньому сидінні авто. Поступившись Елізабет місце водія.

Наступні два дні для чоловіка пройшли немов у тумані. Слабкість брала своє. Організм ніби протестував проти всього. Постійно хилило до сну.

Та ще ці вбивчі пігулки. Ось ті хто їх придумав хіба не могли зробити їх хоча б трішки смачнішими? Коли твій шлунок і так вивертає, на тебе ще чекає триразовий прийом отрути.

Якби Елізабет суворо не стежила прийняв ліки чи ні, він би все це давним давно змив би в унітаз.

Але все ж таки треба визнати, на третій день лікування, життя потроху почало входити у своє русло. Лізі весь цей час була поряд. Оточила його турботою та ласкою. Хоча він вважав, що не заслуговує на таке ставлення.

- Майкл досить прикидатися. Я знаю, що ти не спиш. - Елізабет стягнула ковдру з ліжка. - Не поводься як дитина. Тобі час пити таблетки.

Схопивши дівчину за руку і поваливши до себе на ліжко, почав цілувати їй шию.

- Майкл, як я подивлюсь тобі вже набагато легше.

- Угу ...

Елізабет вивернулася з його обіймів.

- Так, прийом ліків ніхто не скасовував.

Майкл, надувши губи, дивився на неї із під лоба.

- Не дивися на мене так. Як тільки тобі полегшає, ми закінчимо те, що ти почав.

Посмішка миттєво розпливлася на його обличчі.

- Ти обіцяєш? - Він притих чекаючи її вердикту.

- Так, обіцяю. – Відповіла не відводячи погляду.

- Гаразд. Тоді давай швидше свої пігулки. Мені терміново треба одужувати.

- Ну от і добре.

Мелодія телефонного дзвінка розвіяв грайливу атмосферу. Вони дружно дивилися на телефон, що репетував. Мелодія була добре знайома. Дзвонили з роботи. У якомусь питанні терміново була потрібна участь боса. А оскільки всі знали що він на лікарняному і через дрібниці не турбували, питання явно невідкладне.

Майкл винувато дивився на дівчину.

- Вибач люба. Схоже, мій лікарняний доведеться перервати, ненадовго, обіцяю. Мені треба відповісти. І мабуть… з'явиться в офісі.

- Я розумію.

Майкл не ворухнувся з місця.

- Ти ж не підеш тепер, коли мені стало краще?

Елізабет притихла. Сумніваючись у своїй відповіді.

- Лізі?

- А ... Ти точно хочеш щоб я лишилася?

Телефон замовк. Повисла тиша. Той, хто дзвонив, так і не дочекався відповіді.

Майкл швидко притягнув дівчину в свої обійми, ткнувшись обличчям у її волосся.

- Кохана. Я хочу цього більше за життя.

- Ти… ти мене кохаєш? - Сльози покотилися краплинками по її щоках.

Майкл ніжно витер її обличчя.

- Звичайно люблю. Я раніше не розумів, що саме відчуваю. Але ... коли ти залишила мене ... ця порожнеча мене почала з'їдати ... я зрозумів як сильно мені тебе не вистачає. Ти ніби залізла мені під шкіру і оселилась у моєму серці. І я вже не уявляю свого життя без тебе. Без нашого малюка.  

Майкл опустився на одне коліно. Елізабет перебувала наче уві сні. "Він мене любить" Ця фраза постійно крутилася в голові. "Любить мене"

- Я, звичайно, хотів зробити все це в більш романтичній обстановці. Але…але я більше не можу чекати. Я кожаю тебе більше  за життя. І хочу, щоб ти стала моєю дружиною.

- Майкл ... Я ... Я теж тебе кохаю.

Він витяг оксамитову коробочку з прикроватної тумбі і відкрив її.

- Ти вийдеш за мене заміж?

Вона побачила чудову обручку. З великим рожевим діамантом всередині і розсипом маленьких навколо нього.

- Що ти скажеш люба? Ти згодна?

Вона крізь сльози тихо промовила

-Так я згодна. Я вийду за тебе заміж.

А в голові продовжувало крутитися три чарівні і такі довгоочікувані слова «він любить мене».

Елізабет кинулася в обійми коханому чоловікові, продовжуючи схлипувати.

Майкл усміхався, одягнувши обручку на палець коханої, притиснув її до своїх грудей.

- Кохана, не треба плакати.

- Пробач - Прошепотіла продовжуючи схлипувати - Це все гормони. Я постійно хочу то плакати, то сміятися. То шоколадного морозива, особливо у ночі.

- Ну, морозива я можу хоч зараз тобі принести.

- Тобі легко казати. Ось погладшаю і ти пошкодуєш що зробив мені пропозицію.

Майкл голосно засміявся.

- Нізащо.