Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

Розділ 16

          Прокинувшись, я солодко потягнулась. Я себе чудово почувала!

          Денне світло ледь-ледь пробивалось крізь зачинені штори, які створювали напівтемряву в кімнаті. Двері в спальню були зачинені, тут панувала тиша.

          Я лежала на великому м’якому ліжку й насолоджувалась його комфортом. Воно було неймовірно зручне й не йшло в порівнянні з тим, на якому я спала в гуртожитку. Мені ніяк не вдавалося нормально виспатись на ньому, прокидаючись іноді від болю в спині.

          Мені подобалась ця кімната. Від неї віяло таким самим теплом, яке я відчувала в батьківському домі. Тут було затишно й спокійно. «Так само, як в обіймах Леона» - подумала я.

          Я не знала, яка зараз була година. Та й мені було все-рівно. Відчуття повного релаксу заполонило мене. Загорнувшись в м’яку ковдру, я заплющила очі.

          Щаслива. Саме такою я почувала себе зараз. На душі було легко й радісно, наче крихітні метелики пурхали всередині, лоскочучи мене своїми тендітними крильцями. Від цих відчуттів мені було надзвичайно приємно. Я задоволено посміхнулась.

           Мені зовсім не хотілося вставати з ліжка. Згадавши вчорашній дощ і холод, я здригнулась. Якби було можна, я б провалялась тут цілий день.

          Цікаво, як давно прокинувся Леонід? Я так міцно спала, що навіть не відчула, коли він встав з ліжка.

          Я прислухалась, щоб почути, чи долинають якійсь звуки крізь зачинені двері. Тихо. Можливо, його вже немає вдома?

          Піднявшись на ліжку, я озирнулась в пошуках своїх речей. Їх не було. Я пригадала, як вчора ми пристрасно здіймали одяг одне з одного, оголюючи наші тіла. Я ще й досі була без одежі.

          Двері нечутно прочинилися і в кімнату зайшов Леонід. Я була невимовно рада бачити його!

          - Доброго ранку, сонько! – лагідно промовив він і підійшов до ліжка. Нахилившись, поцілував мене.

          - Доброго ранку! – мені хотілося сказати йому «коханий», та я не наважилась промовити це слово вголос.

          - Як почуваєшся? – запитав Леон і присів на краєчок ліжка.

          - Чудово! – задоволено відповіла я. – Нарешті я виспалася. В тебе дуже зручне ліжко! – З посмішкою на лиці, я впала на подушки.

          - Будеш каву? – спитався він, посміхаючись.

          - Не відмовлюся. – солодко потягуючись, промовила я.

          Леон вийшов з кімнати й за мить повернувся. В руках він тримав тацю, яка була заповнена смачними наїдками. Я відчула, як мій шлунок зрадливо забурчав.

          - Зголодніла? – турботливо спитав він.

          - Виявляється, що так. – посміхнувшись, відповіла я.

          Поставивши тацю на ліжко, Леонід сів навпроти мене.

          - Снідай. – сказав він, показуючи очима на їжу. - Смачного! – Він взяв собі горнятко кави і зробив ковток.

          - Дякую! – відповіла я і подивилась на нього. – А ти?

          - Я вже давно поснідав. – сміючись, повідомив Леон.

          Яєчня з свіжими овочами, круасани, йогурт і апельсиновий сік. Це був найкращий сніданок, який я колись їла. Взявши горнятко кави в руки, я із задоволенням вдихнула її аромат.

          - Дякую, було дуже смачно! – сказала я і зробила ковток.

          Леонід переклав тацю на приліжкову тумбу і приліг поруч. Він лагідно погладжував мене пальцем по плечі, від чого мурашки пробіглись по моїй шкірі.

          - Давно ти тут живеш? – спитала я, допиваючи каву. Поставивши горнятко на тумбочку, я лягла йому на груди.

          - Останні п’ять років. – відповів він.

          - Ти весь час живеш один? – Я піднялася на лікті, щоб подивитись йому в обличчя.

          - Так. – Леон перевів погляд на мене. – Якщо тебе цікавить питання, чи я жив тут з іншою жінкою, то моя відповідь – ні.

          Саме це мені цікавило. Він вмить здогадався, що я хотіла його запитати.

          - Ти зі смаком все облаштував. – сказала я. Моя голова лежала в нього на грудях, він ніжно пестив моє волосся. –Дуже затишна двокімнатна квартира.

          - Чотирьох. – уточнив Леон.