Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

Це скінчиться погано!

ШАРМ: Мій гвійніший! Фас!

ФІРУЛЕТ: Фас! Фас!

Злодюжки з гарчанням наскакують один на одного.

МАРКІЗА, ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН (нажахано): Тултубулагіууууууууугіуууууу!

ФІРУЛЕТ (погрозливо): Я морду тобі в морду і на морду!

ШАРМ (погрозливо): Я морду і на морду тобі в морду!

Виходять разом зі Злодійчуками.

Темніє... і западає щось на кшталт сумного безнадійного світанку. В глибині показуються двоє панів у циліндрах, суворі, чорні: Секунданти.

Шарм і Фірулет виходять з обох боків сцени в широких чорних плащах, у циліндрах, із пістолетами. Кожен веде лівою рукою свого Злодійчука на повідці. Уклони!

СЕКУНДАНТИ: Вогонь!

Шарм і Фірулет стріляють.

Схибили. Міняються місцями, кланяються дорогою один одному.

СЕКУНДАНТИ: Вогонь!

Стріляють. Схибили. Ностальгія.

ШАРМ: Пас!

ФІРУЛЕТ: Пас!

Великий смуток. Ностальгія. Виходять разом із Секундантами.

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ (отямилися): Кріселка лорда Блоттона.... Кріселка лорда Блоттона...

УСІ:

О-о-о, о-о-о, бал то є бал!

Ох-ох, ох-ох-ох, оце мені є бал!

МАРКІЗА, ПАТРОН, ГЕНЕРАЛ: Гіаугіагутуушгшшуууууууууууаааа!

КНЯГИНЯ:

Ах, пгошу, пгошу, Маугіцію,

Напгавду смішно, аж мене корчі бегуть:

Хто б міг у тих мішках окублитися...

Так погиває зазигнути!

КНЯЗЬ:

Ліпше до мішків не зазигати

Конфіденційність понад усе!

Заходить Прелат у сутані.

КНЯГИНЯ: Ой-йой, ну що це знову таке, що це за чогна фігуга, Маугіцію?!

КНЯЗЬ: Таж це наш дорогий пгелат від нашого догогого Господа Бога!

ПРЕЛАТ: Господу Богу слава навіки!

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: Слава навіки, слава навіки!

МАРКІЗА: Гіау!

КНЯГИНЯ: Ай! Хтось мене кудись укусив... щось укусило...

КНЯЗЬ: Спокійно, Фегнандо!

УСІ:

Ах-ах, ах-ах-ах, бал то є бал!

Ах-ах, ах-ах-ах, ото мені є бал!

ПРЕЛАТ: Нехай буде воля Твоя!

Вриваються Професор і Гуфнаґель у мішках і масках.

ПРОФЕСОР: У-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у!

ГУФНАҐЕЛЬ: Гр-р-р-р-р-р-р!

КНЯГИНЯ: Вітаємо! У-у-у-у-у-у-у! Вітаємо! Гр-р-р-р-р! Осанна на висоті! У-у-у-у-у-у-у-у! Гр-р-р-р-р-р-р! ­Ві­таємо!

КНЯЗЬ: Спокійно, Фегнандо!

МАРКІЗА (зненацька): Гіа!

Тиша.

Вікна хряскають, десь углибині гуляє вітер.

КНЯГИНЯ (очманіло): Щось нудно якось...

Тиша.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): Нагота... Нагота...

КНЯГИНЯ: А ця своєї, що вона, чому вона, навіщо вона, пощо, Маугіцію? Чого вона, що вона?! Ще цього бгакує, щоб тут усі поснули!

Заходить Фіор, у фраку, з орхідеєю.

ВИГУКИ: О-о-о-о-о, Фіор, о Фіор, о Фіор!

ФІОР: Бо я Фіор...

УСІ (у несподіваному пожвавленні):

О-о-о, бал, це є бал, це є бал!

О-о-о-о, оце мені є бал!

ФІОР:

О-о-о, бал, це є бал, це є бал!

О-о-о-о, оце мені є бал!

УСІ: О Фіор, о Фіор, о Фіор, о Фіор!

ФІОР:

У лавах світла масок рій,

Таємних форм предивна ніч

І нерожденних кроїв ліс.

О мармур, у якому спить

Те, в що життя вкладе маестро!

УСІ: Маестро, о маестро, о маестро, о маестро!

ФІОР:

Ідей дивацьких темна тонь —

Тут кожен щось своє наснив.

Прийде і вирізьбить Фіор

З тих снів узір прийдешніх днів!

УСІ: О маестро, о маестро, о маестро, о маестро!

ФІОР: Ага, я бачу, моя моделька вже стоїть на подіумі! Пречудово! Тільки в мене таке враження, parole d’honneur, начебто вона щойно оббігала щонайменше з десяток крамниць. Отут я займу місце разом із князем і княгинею в ролі журі, туди нехай дефілюють замішковані гості по тому, як мішки спадуть... так... отут прошу поставити стільчик... Добре. Щось наче... Щось воно наче? Га?

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): Нагота...

ФІОР: Га?

АЛЬБЕРТИНКА: Наг...

КНЯЗЬ: Вона дгімає, бо вчога була з Шагмом на вечегі: соус лангедок, вегшкове субісе і щось їй там магиться...

КНЯГИНЯ: Магиться, магиться, але могла би магити пго щось інше... Нагота, я пегепгошую, яка ще нагота! Нагота, шановне товагиство, є демагогічною, пгосто-таки соціалістичною (гучно), бо що оце було б, якби нагодні маси викгили, що наша сгака така сама, як їхня?

ФІОР: Га?

КНЯЗЬ (гучно): Звісно, Фегнанда деколи має гацію, бо щоб оце було, якби вони довідалися, що наші сгаки не набагато відгізняються...

КНЯГИНЯ (гучно): Саме сгаки, підкгеслюю, саме сгаки! Бо якщо говогити пго гуки, ноги, взагалі пго кінцівки або обличчя, то там погода більш помітна. Але сгаки! (Лакеєві.) Яне, ану хутенько вичистіть мені чегевички!

КНЯЗЬ (гучно): Щоправда, тгапляються і в нашій сфегі обличчя гігші від сгаки. (Лакеєві.) Наглянсувати й мені. Кугява.

КНЯГИНЯ (гучно): Це теж пгавда, тгеба визнати, Маугіцію. Пгошу дуже, маестго теж має запогошені носаки. (Лакеєві.) Вичистити!

Лакей починає чистити взуття Панів.

КНЯЗЬ: Уявіть, маестго, у мене є кузен, який длубається в носі. Отож цікава гіч, якщо хтось знає — це гегцог де Конконбге де ла Кулле де Годалез, отож його длубання в носі є гегцогським длубанням — і тоді все в погядку.

КНЯГИНЯ: Однак якщо хтось не знає, що це гегцог, тоді вже його длубання в носі стає вульгагним.

КНЯЗЬ: О, саме так! А це схиляє мене до пгипущення, що агистокгатія не має жодних особливих гис, які відгізняли б її від нагодних мас, окгім єдиної, пготе вигішальної, а саме: що це аристокгатія. Що ж воно таке, шановне товагиство, ця Агистокгатія? Агистокгатія — це агистокгатія й нічого більше. Пгошу зауважити, напгиклад, що я нічим не ліпший від своїх лакеїв, і навіть, que sais-je, може, й гігший, адже це таємниця полішинеля: я гозумово обмежений невіглас, лінюх, бовдуг, згештою зануда і кгетин, ненажега, ласун і віслюк. А моя дружина є — tout le monde le sait![26] — скінченою ослицею. А все ж таки я князь Гімалай. І мій кгетинізм є, хай би як там було, чиїм кгетинізмом? Кгетинізмом князя Гімалая. А кгетинізм якогось там, скажімо, пана Кнапка, так і залишиться кгетинізмом пана Кнапка, tout couht[27], на це гади нема... і в цьому вся гізниця!

КНЯГИНЯ: Святі слова, Маугіцію! Святі слова! Та пгошу всіх до зали, пгошу, пгошу!

КНЯЗЬ: Пгосимо на висоті!

Виходять Князь і Княгиня, Фіор, а також Замішковані, крім Професора й Гуфнаґеля. Гуфнаґель підсуває Лакеям ногу.

ПРОФЕСОР: В-е-е...

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк.

ПРОФЕСОР: Ве-е-е-е.

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк...

Тиша.

ПРОФЕСОР: Ходімо вже до зали, ве-е-е-е...

ГУФНАҐЕЛЬ: Хвилинку. Спочатку туфлі. Дайте-но і ви ногу. (Лакеєві.) Ваксувати!

ЛАКЕЙ: Глянсувати!

ПРОФЕСОР: Навіщо це глянсування? (Таємниче.) Що ви, «пане графе», затіяли? Які у вас, «пане графе», справдешні плани? Юзефе! Я ваш спільник, Юзефе, я вас привів до замку, я представив вас як славетного коняра, графа Гуфнаґеля... але — обережніше! Обережніше заради Бога милосердого, тобто без Бога — Бога не існує!

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк.

ПРОФЕСОР: Копняк копняком, але я мушу щось знати, бо якщо, то ве-е, ве-е-е, ве-е-е-е, виблюю... виблюю вас, Юзефе, себе, замок, усю околицю разом із Земною кулею і Чумацьким Шляхом,