Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк (дає йому копняка в задок).

ПРОФЕСОР: О, мені вже легше! Дякую! (Довірчо.) Але ви, Юзефе, вважайте, щоб вас не впізнали!

ГУФНАҐЕЛЬ (до Лакея): Глянсувати!

ЛАКЕЇ: Ваксувати!

ГУФНАҐЕЛЬ: Ваксувати!

ЛАКЕЇ: Глянсувати!

ГУФНАҐЕЛЬ (вслуховується в музику із сусідньої зали): Як цей вальс занурює у мрії, гей-гей!

ПРОФЕСОР: Ходімо вже! Годі цього!

ЛАКЕЙ І: Цей-во! Не пхайся! Пильнуй свою ногу!

ЛАКЕЙ ІІ: Не варнякай, бо що з твого варнякання? Гівно!

ЛАКЕЙ ІІІ: Чия це нога?

ЛАКЕЙ І: То цього нового, цього графа, що на конях скаче.

ЛАКЕЙ ІІ: То велика нога... цей-во... хто подумав би, узагалі не графська... здоровецька... акурат як наші, тю...

ЛАКЕЙ ІІІ: Велика нога. В сам раз, як наші. Диви-но!

ЛАКЕЙ ІV: Пуцуй, не варнякай, гівно!

ГУФНАҐЕЛЬ (Професорові, щоби зберегти умовності перед Лакеями): А скільки, власне кажучи, кріселок має тепер лорд Блоттон?

ПРОФЕСОР: Лорд має, якщо я не помиляюся, загалом чотирнадцять кріселок.

ЛАКЕЙ ІІ: Цей-во, диви-но, ця нога щось вертиться!

ЛАКЕЙ І: Вертиться?

ЛАКЕЙ ІІ: Начебто підпихає мене. Диви-но!

ЛАКЕЙ ІІІ: Щось так якось ворушиться... ніби підпихає, чи що?

ЛАКЕЇ: Е-е-е-е! Що там з тією ногою?

ПРОФЕСОР: Однак через те, що два кріселка він відступив леді Естлі, лорд начебто має вже лише дванадцять кріселок, ве-е-е-е!

ГУФНАҐЕЛЬ: Отож наш дорогий лорд Блоттон має не більше, ніж дванадцять кріселок?

ПРОФЕСОР: Ве-е-е-е-е-е-е!

ЛАКЕЙ ІІ: Цей-во! Хлопаки! Бігме, пізнаю! Бігме, то Юзьова нога! Бігме, то Юзик!

ЛАКЕЙ І: Юзик?!

ГУФНАҐЕЛЬ: А я гадав, у лорда щонайменше шістнадцять кріселок.

ПРОФЕСОР: Він мав би й шістнадцять, якби не презентував два маркізові Піту, два, як я вже казав, леді Естлі. А я ве-ве-ве... я ве-е... ве-е... вправо. В-е... вліво. Блюю й блюю. В-е-е. Млоїть. Нудить. Блювота. Ве-е. Ве-е. Уширш і вдовж, углиб і навскіс. Блюю й блюю. Ве-е-ве-е. Яка нудота, як нудить, як млосно, ригаю, блюю, блювота, блювота абсолютна, радикальна, універсальна, космічна, фізична, метафізична, всевладна, всеохопна, блювота, блювота, блювота, блювота!

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк! Копняк! Копняк! Зараз, тільки ногу вивільню! (До Лакеїв.) Геть! (Лакеї відходять, Гуфнаґель копає Професора.) Є!

ПРОФЕСОР: Ох! Бог заплатить! Тобто хтось заплатить, але не Бог. Бога нема. Є ситуація. Я в ситуації. Мушу вибирати. Я вибираю революцію. Мені вже легше. Революція!

ГУФНАҐЕЛЬ:

Так, революція!

Революція пролетаріату!

ПРОФЕСОР: Революція, але ви, Юзефе, не викажіть себе! Бо я відповідаю. Я вас, Юзефе, сюди привів!

ГУФНАҐЕЛЬ: Вас б’ють дрижаки, професоре? Це лише підтверджує, що ви не маєте довіри до революційних подій. Довіра до революційних подій є неодмінною запорукою успіху тих-таки революційних подій. Революційні події поділяються на етапи та розгортаються за планом. Перший етап: пробратися в саме осердя аристократії й буржуазії. Це вже готово!

ПРОФЕСОР: Готово, готово, та якби вийшло на яв, що ви, Юзефе, колишній камердинер князя і вас звільнили зі служби за непокору приблизно шість років тому... а потім ще п’ять років в’язниці за політичну агітацію...

ГУФНАҐЕЛЬ: Страшно?

ПРОФЕСОР: Ну завжди...

ГУФНАҐЕЛЬ: Нагадую параграф номер 137-б нашої Революційної Теорії.

ПРОФЕСОР: 137-б? Авжеж. Так. Звісно. Згідно із цим параграфом моя свідомість є свідомістю буржуя, тобто свідомістю, зіпсутою в зародку класовими утисками, тобто все, що я відчуваю й думаю, є збоченим, хворим, звироднілим, фальшивим і помилковим... Унаслідок цього та певна тривога, яку я відчуваю, також збочена, цілковито зіпсута в зародку, і я маю викинути це із себе, позбутися цього, видалити, випхати... В-е-е... ве-е-е-е.... Ве-е-е і знову ве-е-е!

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк! (Копає його.)

ПРОФЕСОР: Дякую! Уже легше! Дякую! (Потирає сідниці.) О, як я себе ненавиджу!

ГУФНАҐЕЛЬ (понуро): Ненавидиш... буржую?

ПРОФЕСОР: Ненавиджу!

Але цю мою ненависть я теж ненавиджу!

Бо вона моя! Із мене! Хто ж це ненавидить?

Я, я ненавиджу! Я, буржуй!

Я, витвір хворої патологічної системи.

Я, наріст нездоровий. Болість, виразка,

Роз’їдена гріхом суспільним аж до кістки.

Отож ненавиджу себе... але ненавиджу

Мою ненависть... і знов ненавиджу

За те, що я ненавиджу ненависть, яка ненавидить

Мою ненависть... і я блюю, блюю, я... ве-е-е!

ГУФНАҐЕЛЬ: Прогнилий гниляк...

ПРОФЕСОР: Якби я міг себе... викинути...

ГУФНАҐЕЛЬ:

Хробаче, тішся, ми тебе затопчемо,

Революція ліквідує тебе.

ПРОФЕСОР: Знаю. Дякую. О так!

ГУФНАҐЕЛЬ: Революційні події тривають.

Перший етап, як я вже сказав: пробратися в саме осердя буржуазії. Готово.

Другий етап: нав’язати контакт із верствою пригноблюваних.

Це триває. (Тихше.) Вони впізнали мою ногу! Знають, що я їхній!

Третій етап революційних подій: розбуркати всі підривні елементи з метою спричинити суспільний переворот. Триває. Треба визнати, я мав непогану ідею з тими мішками! Мішки створюють атмосферу конспірації й анархії, мусять полегшити визволення прихованих токсинів цієї структуральної фази історичного процесу. Ви це побачите!

ПРОФЕСОР: Ве-е-е! (Гуфнаґель копає його.) О, дякую!

ГУФНАҐЕЛЬ: Інтелектуали діляться на дві категорії: ті, хто не дістали копняка в задок, і ті, хто дістали копняка в задок. Оті другі — є розсудливішими.

ПРОФЕСОР: Щиро кажучи, Юзефе, ваші дії здаються мені, як то мовиться, безглуздими, ідіотичними, непритямними, і ви, Юзефе, є для мене вкрай примітивним, а водночас скаженим плебеєм, напівінтелігентом, невігласом і взагалі... тому, як бачите, Юзефе, мені не бракує клепки, щоби триматися здаля від цих ідіотичних ініціатив... Але хто це так мислить? Я. А хто я? Я, збочений у зародку класовими утисками. Я, буржуй. Я, класовий ворог. Отож-бо моя думка про вас, Юзефе, і про вашу революційну діяльність мусить бути виблювана мною разом зі мною, разом зі мною, разом зі мною. Ве-е-е!

Ве-е-е!

Ве-е-е!

Виходять до бальної зали.

Тиша.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): На... на-а-а-аго...

Заходить Фіор.

ФІОР: Тихо.

Спокій.

Зрозуміти...

Збагнути...

Обміркувати...

Тиша. Спокій. Ніщо не ворушиться.

АЛЬБЕРИНКА (крізь сон): На-а-а... на-аг...

ФІОР: Що це вона?

Тиша.

Ніщо не ворушиться і мчить усе

Сторч уперед...

Тиша.

Куди?

Рвучкий вітер, світло змигує, вікна хряскають.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): На-а-а-аг...

Із двох боків сцени виходять Шарм і Фірулет у плащах і циліндрах, із пістолетами, тут-таки Злодюжки на повідцях.

ШАРМ і ФІРУЛЕТ: Вогонь! (Стріляють, схибили, міняються місцями, уклони.) Вогонь! (Стріляють.)

ФІРУЛЕТ: Пас.

ШАРМ: Пас.

Кидають пістолети.

Підходять одне до одного зі Злодюжками на повідцях.

ШАРМ: Клятий... убити тебе, убити, убити...

ФІРУЛЕТ: Клятий... убити тебе, убити, убити...

ШАРМ: Знищити тебе...

ФІРУЛЕТ: Убити тебе...

Вдивляються один в одного.

ШАРМ: Я наче в дзегкало стгіляю...

ФІРУЛЕТ: Я наче в дзеркало стріляю...

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): На-а-аг...г...г...

ШАРМ і ФІРУЛЕТ: Знову!

ФІРУЛЕТ (довірчим тоном): Роздягнися...

ШАРМ (довірчим тоном): Гоздягнися...

ФІРУЛЕТ (виклично): Я знімаю штани!

ШАРМ