Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Початок торгівлі неграми-невільниками було покладено в XV столітті і ось за яких обставин.

Вигнані з Іспанії мусульмани влаштувалися на іншому боці Гібралтарської протоки, на африканському узбережжі. Португальці, які займали в той час це узбережжя, запекло переслідували їх. Деяких втікачів було спіймано переслідувачами та відправлено до Португалії. З них зробили рабів і вони стали першими африканськими рабами в Західній Європі після початку нашої ери.

Проте, більшість полонених мусульман належали до заможних родин, які намагалися викупити їх за велику ціну. Однак португальці відмовлялися навіть від найбагатшого викупу. Куди було їм подіти іноземне золото? Вони відчували потребу в робочих руках для новонароджених колоній, скажімо прямо — руках рабів.

Не отримавши можливості викупити полонених родичів, багаті мусульмани запропонували обміняти їх на більшу кількість африканських негрів, здобути яких було дуже легко. Португальці визнали цю пропозицію вигідною та погодилися на неї. Так розпочалася торгівля рабами в Європі.

До кінця XVI століття це паскудне крамарство вже набуло широкого поширення і воно анітрохи не суперечило варварським звичаям тієї епохи. Всі держави протегували работоргівлю, вважаючи її вірним засобом швидко та надійно колонізувати свої віддаленні володінння в Новому Світі. Адже чорні раби могли жити та працювати в таких місцях, де європейці, незвичні до тропічного клімату, гинули б тисячами. Тому спеціально побудовані кораблі стали регулярно поставляти в американські колонії великі партії рабів-негрів, а статус міжнародної викликав появу на африканському узбережжі великих агентств. «Товар» коштував на своїй батьківщині недорого і приносив величезний прибуток.

Але якими б необхідними не були, з будь-якої точки зору, заморські колонії, це не виправдовувало безжальну торгівлю неграми. Багато шляхетних людей подали свій голос, протестуючи проти неї, і на захист гуманності з вимогою до європейських урядів прийняти закон про скасування рабства негрів.

У 1751 році рух за скасування рабства очолили квакери. Це відбулося в тій самій Північній Америці, де сто років потому спалахнула війна між Північчю та Півднем, наріжнем каменем якої було питання про звільнення негрів. Декілька північних штатів — Віргінія, Коннектикут, Массачусетс, Пенсільванія — оголосили про скасування рабства та надали свободу чорним невільникам, доставка яких на їхню територію коштувала їм чималих грошей.

Втім, кампанія, розпочата квакерами, не обмежувалася декількома північними штатами Нового Світу. Велика боротьба проти захисників рабства розпочалася й по інший бік Атлантичного океану. У Франції і в Англії було особливо багато прихильників цієї благородної справи. «Нехай краще загинуть колонії, аніж принцип!» — таким величним було гасло, що прозвучало в Старому Світі, і, всупереч великим політичним та економічним силам, зацікавленим у торгівлі рабами, воно переможно пронеслося над всією Європою.

Штурхануло добряче. У 1807 році Англія заборонила торгівлю рабами у своїх колоніях, а Франція наздогнала її у 1814 році. Ці дві могутні нації уклали договір про заборону работоргівлі, який було підтверджено Наполеоном під час періоду Ста днів[58].

Одначе це все було в теорії. На практиці невільницькі кораблі продовжували рейсувати морем та вивантажувати в колоніальних портах свій вантаж «чорного дерева».

Щоб покласти край цьому злу, потрібні були реальніші заходи. Сполучені Штати в 1820 році, Англія в 1824 році прирівняли работоргівлю до піратства і оголосили, що з работорговцями будуть поводитися як з піратами. Це означало, що спіймані на гарячому работорговці підлягають моментальному арешту. Франція невдовзі також долучилася до цього договору. Проте держави Південної Америки, іспанські та португальські колонії не приєдналися до акту про заборону работоргівлі. Вони продовжували торгувати чорними невільниками з великою вигодою для себе, незважаючи на те, що право на огляд кораблів отримала міжнародна спільнота. Втім, цей огляд зазвичай обмежувався перевіркою документів підозрілих суден.

Окрім того, закон про заборону работоргівлі не мав зворотньої сили. Він забороняв купувати нових рабів, однак не повернув свободи колишнім невільникам.

Першою подала приклад Англія. 14 травня 1833 вона опублікувала декларацію про звільнення всіх негрів в британських колоніях і в серпні 1838 шістсот сімдесят тисяч невільників отримали свободу.

Десять років потому, в 1848 році, Французька республіка звільнила рабів своїх колоній — двісті шістдесят тисяч негрів.

В 1859 році війна, що спалахнула в Сполучених Штатах між федералістами і конфедератами, завершила справу знищення рабства негрів і повсюдно в Північній Америці чорні невільники отримали свободу.

Отже, три великі держави зробили цю гуманну справу. Нині работоргівля провадиться лише в іспанських та португальських колоніях та ще на Сході для задоволення господарських потреб турецьких та арабських володінь. Хоча Бразилія не визволила своїх невільників, вона принаймні не допускає появи нових, і діти негрів народжуються на її території вільними людьми.

Тим часом у внутрішній Африці не припиняються кровопролитні війни. Туземні царки продовжують полювати на людей і, як наслідок, цілі племена потрапляють у рабство. Невільницькі каравани слідують в двох напрямках: перший шлях пролягає на захід, до португальської колонії в Анголі, другий — на схід, до Мозамбіку. Звідти цих нещасних, з яких лише деякі добираються живими до кінцевих пунктів слідування караванів, відправляють кого на острів Кубу або на Мадагаскар, кого в арабські або турецькі провінції в Азії, в Мекку або в Маскат. Англійські та французькі сторожові кораблі не можуть перешкодити цій торгівлі: за такої величезної протяжності берегової лінії важко встановити дієвий контроль.

Наскільки великим є обсяг цього мерзотного експорту?

Він є дуже великим. За найбільш оптимістичними підрахунками, не менше вісімдесяти тисяч рабів привозять на узбережжя, а число вбитих під час облав, мабуть, є вдесятеро більшим. Там, де відбувалася ця огидна бійня, залишаються лише витоптані поля, попіл від спорожнілих селищ. Там в річках плавають трупи і дикі звірі господарюють в усій місцевості. Лівінгстон після цих кривавих набігів не впізнавав місць, в яких він побував кількома місяцями раніше. Його свідчення підтверджують решта мандрівників: Грант, Спік, Бертон, Камерон, Стенлі, які відвідали лісисте плоскогір'я Центральної Африки, головну арену кривавих війн туземних царків. Саме безлюддя, руїна й розгром в колись квітучих селищах району Великих озер, всій великій області, що поставляє «чорний товар» на занзібарський ринок, в Борну, в Феццан і південніше — вздовж берегів Ньяссе та Замбезі, і на захід — у верхів'ях Заїру, які нещодавно перетнув відважний Стенлі. Невже работоргівля в Африці припиниться лише тоді, коли