Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Віолета, Ісабель Альєнде 📚 - Українською

Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

1 132
0
30.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Віолета" автора Ісабель Альєнде. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 86
Перейти на сторінку:
своїх дітей і ніколи їх не покине.

Я познайомилася з нею, бо вона насмілилася запросити мене перехилити чарчину у барі готелю «Фонтенбло». Вона була висока, показна, з розкішною гривою, якої би вистачило на дві перуки, на собі мала босоніжки на високому обцасі, вузенькі капрі і зав’язану вузлом на талії блузку, яка вигідно обрисовувала її перса. Попри вигляд шльондри, що наривається на сварку, вона не була вульгарною. Коли вона увійшла, всі чоловіки в барі обернулися, щоб подивитися на неї, і не один присвиснув. Ми замовили коктейлі, і вона без преамбул сказала, що вже чотири роки і два місяці вона є коханкою мого чоловіка.

— Вибач, але я мусила сказати це тобі, бо не можу жити в брехні.

— Тобі потрібен мій дозвіл? Та прошу дуже, жінко, він увесь твій, — відказала я їй, бо й так не могла цьому завадити і на той час мені вже було байдуже до Хуліанових інтрижок.

— Хуліан розповів мені, що ви разом, бо не можете розлучитися, але не любите одне одного.

— Ми не одружені. Якщо він хоче одружитися з тобою, то вільний це зробити.

Наступну годину ми провели в дивному спільництві. Друга чарка допомогла Сораїді оговтатися від здивування і гніву, і вона вирішила залишити все, як є, не колоти Хуліанові очі правдою, яку вона з’ясувала, бо так вона його лише втратить. Вона зможе скористатися нею у слушний момент. Їй було на руку те, що він прикидався одруженим: це відлякуватиме інших суперниць, а мені було вигідно, що його увага буде зосереджена на ній.

— Я не повія, мені не треба від нього ні грошей, ні чогось іншого. Я не збираюся його шантажувати. Я добра католичка, — пояснила вона з бездоганною логікою.

Очевидно, я в категорію суперниць не входила: зріла жінка, вбрана в костюм-двійку в стилі Жаклін Кеннеді, що уже вийшов з моди, бо тепер всі носили міні-спідниці — яку загрозу могла я становити? Мені здалося жорстоким пояснювати їй, що в цю саму мить, коли ми п’ємо мартіні, він, імовірно, з іншою. Сораїда вірила, що рано чи пізно Хуліан з нею одружиться. Вона мала двадцять шість років і море терпіння.

ЦРУ непокоїло мене значно менше, ніж гангстери, відповідальні за чорні саквояжі, наявний в домі військовий арсенал і ті пакунки невідомо від кого, які пару разів з’являлися перед нашими дверима. Хуліан звелів мені їх не чіпати, бо вони могли вибухнути. Так вони і стояли, смажачись на сонці, поки Хуліан не привів якогось чоловічка з обличчям щура, який ними зайнявся. Щурик виявився ветераном війни, який знався на бомбах — спершу він аускультував пакунок, а потім розкривав його із делікатністю хірурга. Першого разу там були пляшки з віскі, другого — кілька кілограмів найкращої яловичини (вирізка, ребра, відбивні), обкладені льодом, але перебування на сонці перетворило їх на криваву і смердючу масу. То були подарунки від вдячних клієнтів.

Страх знову стискав мені серце, як це бувало завжди, коли я була разом з Хуліаном: я запитувала себе, що я, чорт візьми, роблю в Маямі.

Влітку на нас налетів один з тих ураганів, які перекидають світ догори дриґом. Наш дім стояв на пагорбі, тому хвилі до нас не дійшли; ми обмежились тим, що позакладали вікна і попідпирали двері проти шквалу. То був незабутній досвід: перед землетрусом ураган має ту перевагу, що попереджає про себе заздалегідь. На дім налетів вітер з дощем, вирвав з корінням кілька пальм і забрав усе, що було не прикріплене. Коли буря вщухла, в нашому басейні плавав стіл для пінг-понгу, що належав комусь, хто жив за пів кілометра від нас, а на терасі другого поверху ми знайшли переляканого пса, якого туди занесло вітром.

Через два дні, коли земля підсохла, Хуліан помітив, що забився септичний колодязь і наче рішився розуму. Він відмовився покликати когось, хто міг би його направити, і намагався сам його прочистити, натягнувши ґумові рукавиці і чоботи, по коліна в гноївці, лаючись на всі заставки. Невдовзі я побачила, чому він не міг просити допомоги. Він витяг з ями загиджену торбу, приволік її на кухню і висипав її вміст на підлогу: то були пачки мокрих і забруднених лайном банкнот.

Мене заледве не знудило, коли я побачила, що Хуліан хоче прати ці гроші в пральній машині.

— Ні! Навіть не думай цього робити! — істерично закричала я.

Мабуть, він здогадався, що я збираюся спинити його за всяку ціну, бо без вагань схопила найбільшого в кухні ножа.

— Okay, Віолето! Заспокойся! — попросив він мене, уперше в житті злякавшись.

Він комусь зателефонував, і невдовзі до нас прийшли два головорізи з мафії. Ми пішли у пральню, мафіозі сунули по десять доларів трьом жінкам, які там прали білизну своїх домочадців, виставили їх за двері, звелівши зачекати надворі, і стояли при вході на чатах, поки Хуліан прав загиджені банкноти. Далі треба було їх висушити і поскладати в торбу. Мене він взяв із собою, бо не мав поняття, як працюють ці машинки.

— Ага, тепер я розумію, що таке відмивання грошей, — сказала я йому.

Цього мені вистачило, аби раз і назавжди зрозуміти, що краще бути коханкою Хуліана, ніж його дружиною. Наступного дня я повернулася в Сакраменто.

Я відтягувала свою подальшу розповідь про Ньєвес, бо це дуже болюча тема, Каміло. Можливо, я незаслужено звинувачувала Хуліана в тому, що сталося з моєю донькою. Насправді кожен із нас відповідальний за своє життя. Ми народжуємося з певними гральними картами і граємо ними свою гру; декому дістаються погані карти — і вони все програють, інші тими самими картами грають май­стерно і виграють. Карти визначають ким ми є: наш вік, стать, расу, родину, національність тощо і ми не можемо їх змінити, а лише можемо використати якнайкраще. У цій грі є перешкоди і шанси, стратегії і пастки. Ньєвес дісталися чудові карти: вона була розумною, відважною, сміливою, щедрою, чарівною, мала знадливий голос і красу. Я любила її усім серцем, як люблять своїх дітей нормальні матері, але моя любов не могла зрівнятися з тим, як її обожнював батько. Ньєвес була єдиною людиною на цьому світі, яку Хуліан любив більше, ніж самого себе.

Кажуть, що всі дівчатка в дитинстві закохуються у своїх батьків, гадаю, це зветься «комплексом Електри», і зазвичай вони його долають. Проте іноді батьки закохуються в своїх доньок, і тоді почуття заплутуються, як клубок вовняних ниток у лапах кота. Щось таке

1 ... 44 45 46 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віолета, Ісабель Альєнде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віолета, Ісабель Альєнде"