Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

Одного разу біля басейну я побачила, як Хуліан намащує Ньєвес кремом для загару, як робив це не раз, та щось у тій сцені мене занепокоїло і я покликала її, аби самій намастити.

— Тато робить це краще, — насмішкувато відказала вона мені.

Пізніше я наважилася поговорити про це з Хуліаном і у відповідь дістала ляпаса. Він вже віддавна мене не бив і ніколи — по обличчю. Він назвав мене гидкою гарпією, яка усе бруднить своїми підозрами, ревнощами і заздрістю, сказав, що терпів мене багато років, але не потерпить, щоб я своєю злобою зруйнувала невинність Ньєвес.

Того року, коли я жила з Хуліаном у страхітливій рожевій віллі в Маямі в компанії мафіозі, змовників та шпигунів, Ньєвес теоретично мешкала з нами, але насправді я бачила її дуже рідко. Вілла була далеко від центру міста, тож моя донька часто залишалася ночувати у подруг, як вона казала. Іноді я бачила її в шезлонгу біля басейну, коли вона попивала пінья колада і відпочивала після гулянки. Іноді вона була настільки очманіла від алкоголю і, гадаю, ще й наркотиків, що не могла кермувати автомобілем, тож, якщо їй не вдавалось знайти когось, хто відвіз би її додому, вона телефонувала Хуліанові, аби він за нею приїхав. Вона облегшувала похмілля кокаїном, який завжди був у неї напохваті і який вона вважала таким самим безневинним, як тютюн.

Моя донька співала в кабаре і казино, які напевне контролювалися мафією, куди Хуліан кілька разів водив мене, аби її послухати. Я досі бачу її такою, якою вона була одного з тих вечорів: розмальована, як куртизанка, дівчинка в розшитій блискітками обтислій сукні, прикрасах з фальшивих діамантів, яка пестить мікрофон і спокушає публіку своїм хриплим і чуттєвим голосом. Батько гаряче їй аплодував і захоплено свистів, як і інші чоловіки в залі, а в мене всередині все переверталося і я молила Бога, щоб шоу якомога скоріше закінчилося.

Через два роки якийсь тип «відкрив» Ньєвес в одному з цих вертепів і притьмом забрав зі собою у Лас-Вегас, пообіцявши кохання та успіх на підмостках. Його звали Джо Санторо і він представлявся агентом, хоча насправді був поганеньким актором, одним із тих молодих вродливих американців, обмежених і безсовісних, яких стрічаєш на кожному кроці. Ньєвес тихенько спакувала свої речі і поїхала з ним, нічого не сказавши батькові. Через два дні, коли той вже звернувся в поліцію, аби та її розшукала, вона зателефонувала йому з Лас-Вегаса. Хуліан одразу поїхав за нею, знавіснівши від люті й ревнощів. Він мав зв’язки у тому місті, куди возив своїх клієнтів і з якого прибували ті чорні саквояжі. Його план полягав у тому, аби найняти гангстера, який би розтрощив кулями коліна того Санторо, і за вухо приволокти доньку додому.

Він знайшов Ньєвес в якійсь халупі, яку Джо Санторо ділив з купою гіпі і проїжджих волоцюг, які ночували там кілька ночей і зникали, лишивши по собі купу безладу і бруду. Моя донька лежала зі своїм молодим коханцем на засмальцьованому матраці на підлозі, серед розкиданого одягу, бляшанок з-під пива і недоїдків зачерствілої піци. Обидвоє, змішавши ЛСД і марихуану, витали десь в інших світах, але у Ньєвес ще збереглося достатньо тями, аби здогадатися про намір батька. Напівгола, з розмазаним макіяжем і розпатланим волоссям, вона стала перед гангстером, схопила дуло пістолета обома руками і заприсяглася батькові усім святим: якщо Джо торкнуться бодай пальцем, він уже ніколи в своєму паскудному житті її не побачить, бо вона накладе на себе руки.

Донька нанесла Хуліанові єдиний удар, який міг піді­рвати його міць титана. Ньєвес попросту покинула його із жорстокістю тих, хто намагається втекти від смертельної небезпеки. Гадаю, Ньєвес на клітинному рівні відчула те, що не міг прийняти її розум: вона мусила рятуватися від пристрасті батька і власної зацикленості на ньому й узалежненості. З одного маху вона обрубала всі зв’язки, відмовившись повернутися з ним у Маямі чи прийняти будь-яку допомогу.

Гнів, який пройняв Хуліана по прибутті в Лас-Вегас, змінився відчаєм, коли він побачив, що Ньєвес зустріла його як ворога. Він пропонував їй все, що вона забажає, обіцяв, що потуратиме їй у всьому, казав, що готовий на належному рівні утримувати її із цим Джо Санторо чи будь-ким іншим лайдаком, якого вона обере, бо його донька не може жити в якомусь хліві; він благав, принижувався, плакав, але ніщо не могло похитнути кам’яну волю Ньєвес. Відтак він зрозумів, що вона точно така сама, як він: норовиста, зухвала і готова робити те, що їй хочеться, не зважаючи ні на кого. Ньєвес могла сіяти біди на своєму шляху так само бездушно, як він. Його донька була дзеркалом, в якому він бачив своє власне відображення.

Ньєвес залишилася в Лас-Вегасі. Хуліан спробував оселитися поруч, аби втрутитися, коли буде потрібно, але мусив здатися, бо вона і близько не підпускала його до себе, та й сам він не міг покинути свої справи у Маямі. Гадаю, його клієнти не були готові його відпустити, бо було проблематично знайти льотчиків, здатних літати уночі нижче рівня радара на ворожій території чи приводнюватися на болото, що кишить кайманами, аби доставити чи забрати таємничі пакунки.

Він найняв детектива Роя Купера, аби той приглядав за його донькою; цьому чоловікові, Каміло, випаде зіграти важливу роль у твоєму житті. То був колишній в’язень, який, наскільки я знаю, спеціалізувався на шантажі, але я так і не зрозуміла, чи він сам заробляв на життя шантажуючи, чи залагоджував справи, пов’язані із шантажем.

Роєві звіти краяли Хуліанові серце. Його донька котилася під укіс напрямки до смерті. Якийсь час вона була із Джо Санторо, та невдовзі його покинула, чи то він її покинув: одним словом, Ньєвес опинилася на вулиці. Знамените «Літо кохання» у Сан-Франциско відбулося кілька років перед тим, та контркультура гіпі усе ще процвітала в багатьох американських містах, серед яких був і Лас-Вегас. Цих патлатих, татуйованих, щасливих молодих нероб, які волочилися