Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

— Привіт, красуне! Злата вдома?

Добре знайомий голос, який виводить мене із подоби хиткої рівноваги, в якій я перебувала протягом останніх десяти хвилин. Діма. Адже я вже майже полегшено видихнула, що зуміла втекти від нього. Це його голос. Це точно він. 

— Діма? — ніби не повіривши своїм очам, сестра повільно перевела погляд з відчинених дверей на мене. Погляд всеосяжного шоку і розгубленості. А я завмерла, як раптово спійманий злочинець, і через раз дихала від нервової щіпки, яка болісно прокотилася по усвідомленню, що він мене знайшов.

Але як? Як таке можливо? Він всемогутній? Як Діма розвідав мою адресу? Але що... якщо він дізнався про Єгорку?...

— Злато? — Міра вирячивши очі чекала на пояснення. — Ти нічого не хочеш розповісти? Що тут робить Діма?

— Міро, потім, — я прошурхотіла одними губами, які від страху навіть не рухалися нормально.

Звісно, сестра його впізнала. Коли ми зустрічалися з Дімою, вона була нестерпним підлітком. Щоб привернути до себе увагу, виробляла усілякі дрібні капості. Без докорів сумління могла пошматувати мою улюблену сукню перед побаченням з хлопцем або нажалітися батькові, що я без його дозволу втекла до Діми.

Ох, як я отримувала від тата тоді. Не злічити годин мого покарання, які я провела під домашнім арештом через дурні підбурювання сестри. Жодні вмовляння або прохання мені не допомагали. Батько був непохитним. Незважаючи на неприємний характер молодшої дочки, він її любив більше. І балував з приводу і без, а та на повну користувалася таким ставленням.

Але все змінилося після смерті батьків. Я змінилася. Різко подорослішавши, і Міра змінилася. З агресивного їжачка вона перетворилася на поранене кошеня, яке потребувало любові і ласки. Яке сховало всі голки на спині, аби тільки не залишитися наодинці. Як би це гірко не звучало, але спільна втрата нас об'єднала. Через деякий час ми з сестрою стали як риба з водою.

— Так, Міросю, це я, тобі не здалося, — невимушеною ходою колишній зайшов усередину, а слідом за ним задріботів і Міша. Звичайно, хто б сумнівався, що він один прийде. Як же Діма без помічника. Просто-таки лицар в обладунках і його вірний зброєносець у справі.

Колишній відсунув Міру, по-хазяйськи зачинив двері і флегматично оглянув квартиру, поки я гарячково шукала очима, чим можна вгатити йому. Але, на жаль, нічого підходящого не знайшлося. Отже, потрібно імпровізувати. Жодних запасних планів на випадок невдалої втечі я не підготувала. Тому що я навіть не припускала, що все так недолуго вийде.

Господи, що мені робити? Кричати і те безглуздо. Звукоізоляція в будинку відмінна — ніхто з сусідів не почує.

Ледь не застогнавши від безсилля, я підтягнула за лікоть до себе сестру.

— Не бійся, — прошепотіла їй, — все буде добре.

Але мої слова не надто заспокоїли Міру. Вона зробила очі, як в оленятка Бембі і вже була готова розревітися від страху.

— Міросю, просто повір мені, — міцно стиснула її руку, і та трохи розслабилася.

Озирнувшись, Діма гмикнув і притулився плечем до стіни навпроти нас. Він був оманливо спокійний, хоча я бачила, як в його очах стрибало небезпечне полум'я. Сподіваюся, він не збирався вбити мене на очах у сестри. Міша ж залишився біля вхідних дверей. Боїться, що ми втечемо?

— А хіба Злата не розповідала, що ми скоро одружимося? — приголомшив він новиною і без того шоковану сестру. — Якщо бути точним — весілля за дванадцять днів.

— Злат, про що він говорить? — тремтячим голосом уточнила Міра.

Питання сестри застигло у повітрі, тому що мене цікавило інше. Крім адреси, що ще про мене дізнався Діма?

— Як ви мене знайшли?

— А це такий секрет? — недбалим сміхом відповів колишній.

— Я раніше не тут жила. Навіть не в цьому районі.

— Я знаю, Злат. Зранку відкопав на тебе інфу. Тож я все про тебе знаю, — на секунду затнувшись, від додав: — І про твій маленький секрет теж.

Важко проковтнувши, я намагалася не панікувати. Хоча в душі всі нутрощі скрутило від жаху. Він же не на Єгорку натякає?

— Це була перевірка, — продовжив Діма, явно помітивши мою реакцію на його слова, — наскільки тобі можна довіряти. Чи ти думаєш, я весільний салон випадково обрав практично біля твого дому?

— Не думаю, — глухо відповіла, хоча очевидно, що це було риторичне питання.

— Або ти думаєш, — пожвавився мовчазний Міша біля дверей, — що я настільки погано бігаю, що впустив дівчину в сукні? Ай-ай-яй, Злато, а я ж тебе просив. Двічі! Щоб ти не дуркувала.

— Злат, я щось не розумію… — хрипким голосом пробурмотіла Міра.

— Міросю, а приготуй нам кави, — раптом попрохав Міша, — а я тобі допоможу. Нехай наші голубки тут поворкотять про своє.

— Мішо, нехай Міра залишиться з нами, — я гарячково заперечила, боячись відпускати з ним сестру.

— Злат, ну ти що, — хлопець зобразив на обличчі збентеження, — я дітей не ображаю. Не за неї тобі треба боятися. А за себе. Ти дуже розлютила Дима, — трохи нахилившись, прошепотів він.

Коротко зітхнувши, я відпустила сестру. Напевно, і справді краще, щоб вона не чула нашої розмови з Дімою. Ну не битиме ж він мене?