Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Та ось, Влад твій… витівник… — буркнув Ярополк. — Обід йому пообіцяв, від громади...
З усього сказаного, Листиця напевно вичленувала тільки твій. Тому що зашарілася більше і, соромлячись, сказала:
— То, може, я схожу?
— Ти?.. — тепер настала черга кліпати старості.
Очевидно, бажання молодої жінки вирушити добровільно в ліс до троля, надто далеко виходило за межі пристойності.
— Хоча… Загалом зараз він цілком безпечний… М-да… Два чоботи пари… Чує моє серце: сьорбну я ще з вами... І не пива… зовсім не пива. Що ж, Листице, добре. Знаєш місце, де у Костирки минулого року ведмідь телицю задер? Троль там лежить. Поранений... Віднеси йому пару хлібин, кілька качанів капусти, яєць зо дві дюжини. Поки вистачить, черв'ячка заморити. Скажеш, що пізніше я сам прийду і принесу м'яса. А як ще проситиме — грибів йому назбирай. Які під ноги підвернуться. Йому все одно, аби побільше. Але одна все ж таки не ходи. Хлопчака якогось візьми з собою. На випадок чого — хоч за допомогою прибіжить… Зрозуміла?
— Так.
— Ну, тоді йди. А нам із Владом час. Бачиш, зелені хвилюються… Того дивись — квакати почнуть.
Гобліни і справді загомоніли голосніше. Нахабніше ...
Побачивши, як ми з Титичем зупинилися на пагорбі, ніби в нерішучості, Лупоокі вирішили, що я злякався, побачивши їх найманця. Тому стали свистіти і вигукувати щось образливе на мою адресу… І хоч «внутрішній перекладач» на такій відстані «не тягнув», — для осягнення сенсу, промов і гасел, що скандувалися гоблінами — цілком вистачало жестикуляції. Як виявилося, мова міжвидового спілкування у всіх гуманоїдів однакова і цілком загальнозрозуміла.
Тому і я, користуючись нагодою, просемафорив їм своє гаряче привітання. Та не в щадному та політкоректному варіанті з середнім пальцем. А по-нашому, — від душі, — аж по ліктьовий суглоб.
Зрозуміли та прониклися.
Чоловіча складова групи підтримки гхнола заревіла в один голос, трохи поступаючись у децибелах вереску ображених самок. Навіть найманця пройняло. А то! Знай наших.
Під відчутне схвалення покійного Твердилича, душа якого горіла бажанням побитися, я повторив свій виступ на біс, зсунувши долоню на біцепс. Потім поправив перев'язь і, насвистуючи щось невигадливе, на кшталт арії «Тореадор! Тореадор! Сміливіше тореадор…», поспішив назустріч долі.
Розумом я розумів, що все відбувається насправді, але підсвідомість категорично відмовлялося сприймати всю цю колючо-рубаючу амуніцію за зброю, а не театральну бутафорію. І життя ще тільки мало піднести моєму зарозумілому «Я» перший урок і провести випробування на профпридатність. У цьому світі та цьому часі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда», після закриття браузера.