Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Це твоя донька? — округливши очі, запитує Андрій. — Скільки їй?

В принципі, коли мені ставили подібне питання, я з легкістю відповідала і ніколи не замислювалася над змістом цього питання, але зараз варто мені назвати цифру — все стане зрозумілим.

Заремський далеко не дурень, і тих знань, що він має, достатньо для того, щоб визначити діапазон віку дитини та порахувати два плюс два. Тому я, нічого кращого не вигадавши, відповідаю сама:

— Три з половиною, — підіймаю на нього погляд, але він не дивиться на мене.

Андрій повністю зосереджений на Даші та вдивляється їй в обличчя. А тут взагалі все зрозуміло, адже ознаки спорідненості наявні, навіть тест-ДНК робити не потрібно. Даша як дві краплі води схожа на свого рідного батька, і, зважаючи на все, він це помітив. Дивно було, якби пропустив.

— Вона моя? Як це може бути? — хрипко питає він, дивлячись на мене.

В принципі, на що сподівалася? Це неминуче, я, як наївна дурепа, думала, що зможу вийти сухою з води. Кров перестала циркулювати по моєму тілу, і повітря різко викачали з легенів.

— Але цього не може бути, адже ти мені...

Я зрозуміла, що він хоче сказати, про таку справу зазвичай говорять, коли вагітніють, адже участь у будь-якому випадку брали обоє.

Андрій розглядає мене так, ніби я скоїла злочин, його очі стали як монети, а зіниці розширилися.

Звісно, можна звинувачувати у всьому вплив алкоголю, але він, зважаючи на все, і не випивав, тому такий стан цілком можна назвати шоком.

— У мене не було можливості сказати тобі про це, — намагаюся усміхнутися я, але нічого не виходить, напевно, на моєму обличчі дурна гримаса.

— Не було можливості?  — Андрій кліпає очима, наче не вірить в почуте. — Як це не було можливості за стільки років обмовитися, що ти завагітніла від мене і таємно народила?

— Я не назвала б це таємним. Я просто виносила дитину та подарувала їй життя.

— Ти просто промовчала! — все, тепер він гнівається. — Чому ти зі мною не зв'язалася і не сказала все, як є?

Заремський себе взагалі не контролює, від його крику багато людей у ресторані вже на нас дивляться, але підвищена увага, вочевидь, хвилює тільки мене одну.

— Андрію, не кричи, будь ласка. Якось я хотіла тобі сказати, але… — намагаюсь його заспокоїти, але марно.

— Якось? — він робить таке обличчя, ніби я його вдарила. — Ти хотіла зізнатися тільки одного разу?

— Так, — знизую плечима я.

— Ти мала намагатися сказати мені це кожен Божий день протягом чотирьох років, а ти намагалася “якось”? — Заремський не на жарт злиться, і куди бігти — я вже не знаю. Здається, я роздратувала тигра. — Та й що означає “намагалася”? Я тобі зрадив, а ти завагітніла і вирішила приховати це? Це така помста?

Ну ось, усе він правильно зараз запитує, але мені від цього взагалі не легше, бо я до кінця не маю уявлення, що повинна сказати.

Всі ті думки та репетиції — повна нісенітниця у порівнянні з реальністю. Тут я навіть не можу зрозуміти, з чого потрібно почати, але мені й не доводиться. До Андрія підходить ефектна білявка — і вся увага перемикається на неї.

— Андрію, любий, куди ти зник? — дівчина розглядає мене з маківки до п'ят, ніби я манекен у магазині. — Машина вже під'їхала, і на нас чекають.

Блонда, власне, обхопила його лікоть і знову глянула на мене таким поглядом, ніби кричить: “Відвали погань, цей мужик — мій”.

Її манера триматися якась награна, але водночас добре відретушована. Не знаю, хто вона, але, зважаючи на все, вони близькі, якщо вона вирішила, що я заграю до Андрія. Її погляд дуже промовистий. Цікаво, хто вона йому?

— Юле, йди в машину і їдь сама до Бойченка, — каже Андрій таким тоном, що одразу зрозуміло: у їхніх стосунках лідер він.

— А ти? — незрозуміло дивиться Юлія на мене. — Хто це?

Андрій дивиться в мої очі й трохи усміхається.

— Це Олеся Заремська, — легко відповідає він, а в мене знову пішли мурашки шкірою.

Зрозуміло, що так не повинно бути, але мені здалося, що з його вуст це звучить, мов незаперечний факт чи навіть титул.

Мабуть, у мене вже взагалі дах поїхав, якщо я так думаю.

— Сестра твоя, чи що? — невдоволено запитує його супутниця, але ще намагається триматися, адже до кінця не розуміє всю ситуацію. Згодна, я теж шокована.

— Ні, Юле, я тебе попросив їхати, у мене є ще деякі справи з Олесею, я приїду пізніше, — каже, як накази віддає, і дівчина неохоче від нього відходить і посилає мені очима блискавки.

Це говорить лише про те, що ця дівчина вважає Андрія своїм і їй далеко не подобається те, що відбувається. А я навіть не знаю, чи мені подобається, бо до кінця не знаю, чого чекати від колишнього чоловіка і яка у нього буде реакція. Але хіба це важливо, коли до нас підбігає Даша і чіпляється за мої ноги?

— Мамо, я хочу морозиво, — каже дитина, а я боязливо дивлюся на Андрія.

Він нічого не каже, а лише дивиться на свою доньку і щось у голові прокручує. Знати б, які у нього зараз думки, то я хоч би розуміла, яку лінію захисту вибрати.